Карликова галактика Кінмана (PHL 293B) розташована в сузір’ї Водолія на відстані близько 75 млн світлових років від Чумацького Шляху. Це надто далеко, щоб наземні обсерваторії могли розглянути окремі зорі. Водночас вивчаючи галактичний спектр, астрономи знайшли своєрідний «підпис», залишений блакитною змінною зорею високої світності, потужність випромінювання якої приблизно у 2,5 млн разів перевищує сонячну.
Зорі такого типу дуже нестійкі. Вони демонструють різкі нерегулярні зміни блиску та спектральних характеристик. Але навіть при стрибках світності такі світила мають певні ознаки, що дозволяють їх виявити. У період з 2001 по 2011 роки астрономи реєстрували їх у спектрі галактики Кінмана. Наявні дані говорили про те, що блакитна змінна зоря досягла пізньої стадії своєї еволюції, за якою має наслідувати її колапс із перетворенням на нейтронну зорю або чорну діру.
У 2019 році міжнародна команда вчених направила всі чотири основні «юніти» Дуже великого телескопа Європейської Південної обсерваторії (VLT ESO) на галактику Кінмана, сподіваючись вивчити загадкову зорю. Але, на подив дослідників, їм не вдалося знайти жодних її ознак. Через кілька місяців група скористалася змонтованим на тому ж телескопі приймачем X-shooter — і знову безрезультатно.
Магазин від Universe Space Tech
Журнал Астероїди і Комети №1 2026 (194)
До товаруЩоб розкрити таємницю зникнення світила, астрономи звернулися до архіву даних VLT та інших обсерваторій. Аналіз показав, що зоря в карликовій галактиці Кінмана могла перебувати у фазі сильного спалаху, який можливо закінчився в 2011 році. Подібні події є частиною еволюційного процесу блакитних змінних. Під час таких спалахів темп втрати ними речовини досягає піку, а світність різко зростає.
На основі спостережуваних даних та результатів моделювання астрономи запропонували два потенційні пояснення зникнення зорі. Перше полягає в тому, що спалах міг бути викликаний перетворенням блакитної змінної на світило з нижчою світністю. До того ж зорю могли частково приховати пилові хмари, що сприяло різкому падінню блиску та зробило її невидимою для VLT.
Інша можливість полягає в «схлопуванні» зорі в чорну діру без утворення наднової. Варто зазначити, що згідно з сучасними уявленнями, такі події вкрай рідкісні. Вважається, що абсолютна більшість масивних зір завершують своє життя грандіозним спалахом.
Астрономи сподіваються, що додаткові спостереження допоможуть встановити справжню долю цього світила. Вони покладають особливо великі надії на Надзвичайно великий телескоп (ELT ESO), який розпочне спостереження у другій половині 2020-х років. Його роздільної здатності має бути достатньо, щоб розглянути окремі зорі у віддалених системах, на кшталт галактики Кінмана.
За матеріалами https://www.eso.org
