Вчені дослідили записи, датовані Середньовіччям і Античною епохою, аби зрозуміти, як еволюціонували зорі в останні кілька тисяч років. Вони перевірили припущення, що Бетельгейзе й Антарес, можливо, відносно нещодавно стали червоними надгігантами.
Проміжок Герцшпрунга
Сучасні астрофізики зацікавилися спостереженнями, зробленими багато сторіч тому. Вони вивчили записи, зроблені у стародавніх Римі та Китаї, а також середньовічній Європі та Близькому Сході. Їх дуже цікавили відомості про кілька великих зір — таких, як Бетельгейзе й Антарес.
Зараз ці світила перебувають на стадії червоного надгіганта. Це остання фаза їхнього існування перед тим, як вони спалахнуть як наднові. Тривати вона може тисячі років, хоча, наприклад, коливання блиску Бетельгейзе можуть свідчити, що вона наближається до фіналу. Однак учені припустили, що свого нинішнього вигляду ці зорі набули зовсім недавно.
Зазвичай еволюція навіть масивних зір відбувається занадто повільно, щоб люди могли її побачити. Однак на діаграмі Герцшпрунга-Рассела між головною послідовністю та червоними надгігантами існує область, відома як «проміжок Герцшпрунга». Нам практично невідомі зорі, показники спектра та світності яких потрапляють у цю область.
Однак наймасивніші зорі у процесі своєї еволюції мають долати проміжок Герцшпрунга. А це означає, що проходять вони його дуже швидко — всього за кілька тисячоліть, а то й століть. І саме цю зміну могли б зареєструвати спостереження, зроблені впродовж усієї людської історії.
Бетельгейзе була жовтою зорею?
Практично єдиним свідченням того, що Бетельгейзе за останні тисячоліття проминула проміжок Герцшпрунга, яке можна видобути зі стародавніх астрономічних записів, є зміна кольору. Якщо десь її колір описується інакше, ніж «червоний», це є свідченням того, що вона здійснила такий перехід.
Однак стародавні тексти достатньо розпливчасті. Тож судити за ними про реальний колір світила достатньо важко. Та коли автори порівнюють колір зір з об’єктами, які точно його не могли змінити, це може достатньо точно їх описати. З результатами дослідження можна ознайомитися в arxiv.org.
Ключовою виявилася робота De Astronomica, написана в Римі у першому столітті нової ери. У ній автор порівнює колір Бетельгейзе із «сонячною планетою» Сатурном, а не з Марсом, що було б логічніше з огляду на теперішній колір величезної зорі.
«Альмагест», написаний століттям пізніше, у переліку найяскравіших червоних зір називає Антарес, але не Бетельгейзе. Та й китайський архівіст I — II століття до н.е. Сима Цян називає Антарес червоним, а Бетельгейзе — жовтою зорею.
Коли Бетельгейзе стала червоною
Дослідження сучасних астрофізиків говорять, що Бетельгейзе проминула проміжок Герцшпрунга впродовж останніх кількох тисяч років. Однак більш точної оцінки часу цієї події вони не дають. Але її можна отримати, виходячи з історичних джерел.
Так, вже Ібн Кутейба у IX столітті н.е. описує колір Бетельгейзе як червонуватий. Із ним згодний Тихо Браге, який проводив спостереження у XVI столітті. Та й міфи народів Полінезії говорять про цю зорю як про червону.
Тож цілком вірогідним є висновок, що Антарес залишався червоним надгігантом протягом усієї письмової людської історії. Але Бетельгейзе стала ним десь 1 — 2 тисячі років тому. При цьому автори дослідження зазначають, що джерела місять неточності, та на результат вони сильно не впливають.
За матеріалами Рhys.org
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
