Приблизно 11 тис. років тому у сузір’ї Кассіопеї вибухнула потужна зоря. Світло від цього катаклізму мало досягти нашої планети в кінці XVII століття і спостерігатися, як спалах надновий. Але, судячи з усього, ніхто на Землі на той час його не помітив. Швидше за все це пояснюється тим, що випромінювання спалаху в видимому діапазоні поглинули міжзоряні хмари.
Лише у XX столітті астрономи виявили потужне радіоджерело в сузір’ї Кассіопеї, яке отримало позначення Кассіопея А. Згодом воно було ототожнене із залишком наднової. Його діаметр становить близько 10 світлових років. Викинута речовина віддаляється зі швидкостями 4 – 6 тис. км/с від місця вибуху.
Після запуску в 1999 році рентгенівської обсерваторії Chandra, саме Кассіопея А була обрана першим об’єктом для спостережень. Отримане телескопом зображення продемонструвало у всіх подробицях складну структуру цього об’єкта, що складається з викинутої речовини та розпеченого газу, температура якого досягає мільйонів градусів. У центрі залишку знаходиться «гаряче точкове джерело» — нейтронна зоря, що залишилася після вибуху наднової.
У наступні два десятиліття Chandra продовжував вивчати залишок «невидимої наднової». Об’єднавши отримані ним дані, що охоплюють проміжок з 2000 по 2013 рік, астрономи зуміли створити анімацію, яка показує зміну зовнішнього вигляду Кассіопеї А з часом.
При русі в міжзоряному просторі викинута зоряна матерія стикається з навколишньою речовиною та сповільнюється, що призводить до формування «зворотних» ударних хвиль. Як правило, вони набагато повільніші та слабші, ніж основна хвиля. Проте Кассіопея А є винятком із правила. Очевидно, перед вибухом зоря встигла скинути в навколишній простір велику кількість матеріалу. Коли основна ударна хвиля від спалаху наднової стикається з ним, вона швидко сповільнюється. Цей процес серйозно посилює зворотні ударні хвилі та прискорює частки речовини, повідомляючи їм енергію, яка приблизно в 30 разів перевищує енергію розгону атомних ядер у Великому адронному колайдері.
За матеріалами https://www.nasa.gov
