На цій світлині, отриманій за допомогою встановленого на телескопі VLT спектрографа FORS, зображено червонувату хмару газу, відому під назвою Abell 24. Вона розташована в сузір’ї Малого Пса і являє собою планетарну туманність. Але слово «планетарна» не повинно вводити в оману. Такі туманності не мають жодного відношення до планет — ця назва була придумана ще наприкінці XVIII століття, коли справжня природа подібних об’єктів залишалася невідомою.
Зараз ми знаємо, що планетарні туманності виникають на фінальній стадії життєвого циклу зір, маси яких становлять від 0,8 до 8 сонячних. Після завершення запасів водню в надрах таких світил «запускаються» реакції перетворення гелію на вуглець. Температура їхнього ядра різко підвищується, тоді як зовнішні шари атмосфери починають стрімко розширюватися. Світило перетворюється на червоного гіганта. Така ж доля в майбутньому чекає і на наше Сонце. Через 5-7 млрд років воно збільшить свій радіус приблизно у 250 разів, поглинувши при цьому Меркурій, Венеру і, цілком імовірно, нашу Землю.
У якийсь момент червоний гігант починає скидати свою оболонку. Ультрафіолетове випромінювання оголеного ядра іонізує викинуту речовину, яка починає світитися і стає видимою. Саме цей етап називають планетарною туманністю. Його тривалість невелика і становить лише кілька десятків тисяч років. Зоряне ядро швидко остигає та перестане випромінювати достатньо ультрафіолету для іонізації газової хмари, яка, своєю чергою, поступово розсіюється в навколишньому просторі та перестає бути видимою. Що стосується ядра, то воно стискається і перетворюється на надщільний білий карлик.
Знімок Abell 24 зроблений у межах програми «Космічні скарби ESO» — освітньо-просвітницької ініціативи, метою якої є знімкування цікавих, загадкових або просто красивих об’єктів південного неба. Ці знімки робляться в тих рідкісних випадках, коли телескопи обсерваторії не можуть вести повноцінні спостереження. Зазвичай це пов’язано з невідповідними погодними умовами. У тих випадках, коли отримані дані надалі можуть бути використані для наукових цілей, вони зберігаються, і астрономи отримують до них доступ через Науковий архів ESO.
За матеріалами https://www.eso.org
