Скорпіон — найдивовижніше із зодіакальних сузір’їв. Хоча астрологія ділить рік на 12 майже рівних частин, астрономи знають, що насправді Сонце у ньому перебуває лише 8 діб. Але й, крім того, у ньому вистачає цікавинок.
Скорпіон, який не любить Сонця
22 листопада Сонце увійде до сузір’я Скорпіона. Як майже завжди буває у таких випадках, астрологи тут сильно незгодні з астрономами, оскільки стверджують, що у нього наше світило увійшло ще 23 жовтня, а 21 листопада — вийшло.
Основна причина цього — зміщення точки весняного рівнодення через прецесію осі обертання Землі. Докладно про це можна прочитати ось у цій статті. Насправді є ще мінімум одна причина, чому астрологи не згодні з астрономами щодо часу перебування Сонця у різних зодіакальних сузір’ях, проте для більшості з них вона другорядна.
Але не для Скорпіона. Йдеться про уточнення кордонів сузір’їв, яке відбулося на початку ХХ століття. І у випадку цього сузір’я їх провели так, що Сонце фактично перетинає його тільки по вузькій смузі через його «голову» та «клешні».
Внаслідок цього з усіх сузір’їв саме в Скорпіоні Сонце в реальності проводить найменше часу — лише 8 діб. Уже 29 листопада воно залишить отруйного багатоногого мешканця неба і перейде до його сусіда — Змієносця, в якому воно перебуватиме довше, ніж у Скорпіоні, але яке при цьому не вважається зодіакальним сузір’ям.
Взагалі листопад — найгірший місяць для спостереження Скорпіона. Причина цього така сама, що й в інших зодіакальних сузір’їв: саме в цей час він сходить і заходить разом із Сонцем, а вночі ховається за обрієм. Найкраще ж за ним спостерігати у травні — червні, коли він підіймається над південним обрієм.
Чудовисько з міфів
Міфів про те, як Скорпіон з’явився на небі, є кілька. Але в усіх них він постає втіленням зла, дії якого спричиняють вкрай погані наслідки. Найпоширеніший із них пов’язує Скорпіона з Оріоном.
Нібито Оріон був найвидатнішим із людських мисливців, але його жага здобичі навела його на хибний шлях. За однією з версій міфу, він почав переслідувати Плеяд і ганявся за ними сім років, аж поки посланий Геєю чи Посейдоном Скорпіон не вжалив його, спричинивши смерть у страшних муках.
За іншою версією, Оріон зажадав саму богиню полювання Артеміду. Та не відповіла йому взаємністю, проте він продовжив її переслідувати, аж поки вона не наслала на нього отруйного посланця, який і вбив його. Хай там як, а Оріон та Скорпіон дійсно знаходяться на небі якнайдалі один від одного, ніби перший ховається від другого.
Інший міф говорить, що насправді небесний Скорпіон — той самий, якого злякалися коні, що тягнули золоту колісницю бога сонця Геліоса. Нею саме керував його недосвідчений син Фаетон, коні понесли її занадто близько до Землі й викликали світову пожежу. Аби зупинити це все, Зевсу довелося убити хлопця і коней блискавою, і Фаетон упав у річку Еридан.
Антарес та інші яскраві зорі
Попри те, що Сонце перебуває у Скорпіоні зовсім недовго, цікавих об’єктів у ньому чи не більше, ніж страшних міфів про нього. І найпомітніший із них — Альфа Скорпіона, відома як Антарес. Серед усіх світил, що входять до складу зодіакальних сузір’їв, вона поступається лише Альфі Тельця — Альдебарану.
При цьому Антарес дуже помітний через свій червонуватий колір. Завдяки йому він і отримав свою назву «анти-арес», тобто супротивник Марса. Насправді він розташований від нас набагато далі за Червону планету і непорівнювано більший за неї.
Це — червоний надгігант, що перебуває на відстані 550 св. років від нас. Насправді це подвійна система. Головний її компонент, який ми, власне, і бачимо, має масу в 12,4 сонячної, але вже встиг витратити майже весь свій водень і роздувся до розмірів, що у 400 разів перевищують наше світило. Енергії воно випромінює у 75 900 разів більше, ніж Сонце. Щоправда, всі ці виміри насправді достатньо умовні, бо гігантська зоря пульсує, змінюючи свій радіус на 19 %.
Навколо головного компонента системи обертається його супутник — теж достатньо велика зоря. Попри масу у 7,2 сонячної, вона все ще не встигла витратити своє термоядерне паливо і тому має блакитний колір. Її діаметр у 5,2 раза більший за сонячний.
Щодо відстані між двома компонентами та, відповідно, періоду їхнього обертання, серед учених досі немає одностайності. Найточніші на сьогодні вимірювання вказують на дистанцію близько 220 а.о. та орбітальний період приблизно 1218 років.
У будь-якому разі система Антарес дуже молода. Її вік становить від 11,8 до 17,3 млн років. За якийсь час більша із зір остаточно вичерпає своє термоядерне паливо та перетвориться на наднову, а потім — на чорну діру. Потім, ще за кілька мільйонів років, така сама доля спіткає і друге світило.
Другою за яскравістю зорею у Скорпіоні є його Лямбда, яка має власну назву Шаула, що походить від арабського «піднятий хвіст». Вона справді розташована на хвості небесного членистоногого і має видиму зоряну величину 1,62.
Насправді ж це потрійна система, що перебуває на відстані 570 св. років від нас. Головний компонент — це змінна типу Бети Цефея. Всередині цих гарячих і важких блакитних зір відбуваються вибухові процеси, які роздувають їхні зовнішні оболонки. У випадку Шаули маса головного компонента перевищує сонячну у 10,4 раза, а світимість — у 36 тис. разів.
Навколо нього на відстані у 7500 а.о. обертається блакитна зоря меншого розміру. Її маса сягає двох мас Сонця. А навколо цієї пари на відстані 17 000 а.о. обертається третє світило, маса якого перевищує сонячну у 8 разів.
Третя за яскравістю зоря у Скорпіоні — його Тета, Саргас. Це подвійна система, що розташована на відстані 329 а.о. від нас. Що собою являє менший із компонентів системи й чи існує він взагалі, досі залишається не до кінця визначеним. А ось головний є справді цікавим об’єктом.
Він являє собою зорю спектрального класу F, тобто трохи гарячішу за Сонце. Її маса приблизно у 3 рази більша, ніж у нашого світила, полярний радіус у 26 разів більший, ніж у Сонця, а екваторіальний — у 36. Тобто вона є сплюснутою, і цьому існує лише одне пояснення: колись це була пара світил, що злилися разом.
Найближчі зорі
Найближчою до нас зорею у сузір’ї Скорпіона є Глізе 682. Це достатньо нудний червоний карлик, що розташований на відстані 16,3 св. року від нас. Його маса складає 27 %, а радіус — 30 % від сонячного. У 2016 році було повідомлено про відкриття у неї двох планет, але зараз їхнє існування спростовано.
Далі йде розташована у 23 св. роках від нас система Глізе 667. Вона складається з двох помаранчевих карликів і одного червоного. Перші дві з них мають маси у 69 % та 73 % від сонячної й обертаються навколо спільного центру мас по сильно витягнутій орбіті з величиною великої піввісі 12,6 а.о., здійснюючи один оберт за 42 земних роки.
А навколо них кружляє третя зоря — червоний карлик масою у 31 % сонячної. І ось саме цей об’єкт в усій системі є найцікавішим. Свого часу науковці повідомляли, що у Глізе 667 С є цілих шість планет, але зараз визнається існування лише двох із них.
Перша — це Глізе 667 Сb. За маси у 5,6 земної й орбітальному періоді у 7,2 доби вона, скоріш за все, являє собою велику гарячу суперземлю чи не менш спекотний мінінептун. Цей світ повинен мати потужну гідросферу і густу атмосферу, межа між якими достатньо умовна.
А ось друга планета — Глізе 667 Сс — значно цікавіша. Її маса становить 4,1 земної, а один оберт навколо зорі вона робить за 28 земних діб. Розрахунки показують, що зоря здатна розігріти її до 4,3 °С, і це трохи більше, ніж у Землі. Скоріш за все, Глізе 667 Сс значно тепліша за нашу планету завдяки потужному парниковому ефекту. Проте все ще може бути так, що температура на ній не занадто висока для того, аби могло існувати життя. Проте там є інша проблема: як і на багатьох червоних карликах, на Глізе 667 С відбуваються потужні спалахи. Чи виключають вони можливість існування життя на планеті — питання поки що відкрите.
Інші цікаві зорі
У сузір’ї Скорпіона вистачає й інших цікавих об’єктів. Наприклад, тут розташована зоря U Скорпіона. Вона є повторюваною новою з одним із найкоротших періодів. Спалахи повторюються кожні 12 років.
Як і всі подібні об’єкти U Скорпіона є подвійною системою, що складається зі звичайної зорі та білого карлика, які обертаються навколо спільного центру мас дуже тісною орбітою. При цьому з першого компонента на другий відбувається перетікання речовини, й коли на останньому її збирається багато, відбувається термоядерний вибух, після чого все повторюється знову.
Інший цікавий об’єкт — зоря AH Скорпіона. Вона ледь помітна на нашому небі, але це тільки через те, що розташована на відстані 7400 св. років від нас. Насправді це один червоний супергігант, у порівнянні з яким навіть Антарес здається невеликим. За масою цей монстр перевищує Сонце у 20 разів, за діаметром — у 1411, а за світимістю — у 329 тис. разів.
Ще в сузір’ї Скорпіона розташований об’єкт Скорпіон Х-1 який є другим за яскравістю об’єктом на небі, якщо дивитися у рентгенівському діапазоні. Перший — чорна діра Стрілець А* в центрі Чумацького Шляху. Що ж до цього загадкового джерела випромінювання, то у видимому діапазоні на його місці перебуває гаряча блакитна зоря. Науковці вважають, що вона утворює пару з нейтронною зорею, на яку з неї падає речовина, що і служить джерелом енергії для такого потужного випромінювача.
Також у сузір’ї Скорпіона розташований об’єкт, який називають мікроквазаром. Звичайні квазари являють собою надмасивні чорні діри в центрах галактик, які інтенсивно поглинають речовину і при цьому частина її перетворюється на релятивістські струмені, що б’ють з їхніх полюсів. Завдяки цьому їх видно через увесь Всесвіт.
Так от, щось подібне, тільки значно менших масштабів, існує безпосередньо в нашій Галактиці. Об’єкт GRO J1655−40 являє собою подвійну систему, в якій присутня чорна діра зоряної маси. Другим компонентом є звичайна зоря, і саме її матеріал використовується для того, щоб сформувати мікроквазар зі струменями, що б’ють із полюсів чорної діри.
Кулясті скупчення та галактики
Крім усього переліченого, сузір’я Скорпіона надзвичайно багате на об’єкти, які ані зорями, ані чорними дірами не є. Насамперед це скупчення Метелик, або ж Мессьє 6, та Птолемея, або ж Мессьє 7. Обидва вони належать до розсіяних кластерів. Перше з них містить близько 120 зір і розташоване на відстані 1590 св. років, друге — близько 80 світил. Відстань до нього складає 735 св. років.
Також у Скорпіоні є два помітних кулястих скупчення: Мессьє 4 та Мессьє 80. Перше взагалі є найближчим подібним до нас об’єктом. Відстань до нього складає близько 6000 св. років. Воно являє собою область простору діаметром 35 св. років, всередині якої — зорі, сумарна маса яких у 84 тис. разів перевищує сонячну.
Крім зоряних скупчень, у Скорпіоні є також кілька туманностей. Наприклад, NGC 6302, або ж Жук. Вона справді нагадує якусь комаху, що розставила у два боки свої лапки. Насправді ж це — біполярна планетарна туманність, яка виникла внаслідок скидання червоним гігантом своєї оболонки.
Або ж NGC 6334, яку називають Котячою, або ж Ведмежою, лапою. Це — велетенська хмара міжзоряного водню, підсвічена близькими яскравими світилами. У ній відбуваються інтенсивні процеси зореутворення.
І, звичайно ж, у сузір’ї Скорпіона вистачає галактик. Прикладом може бути NGC 6000 — спіральна зоряна система, що має перетинку. Відстань до неї становить близько 112 млн св. років, але вона здається відносно яскравою завдяки своєму активному ядру.
