У 1977 році NASA запустила кілька апаратів Voyager для дослідження планет-гігантів Сонячної системи. Попри те, що відтоді минуло вже понад 40 років, обидва зонди, як і раніше, в строю і передають на Землю інформацію зі своїх наукових інструментів. При цьому і Voyager 1, і Voyager 2 розвинули третю космічну швидкість — це означає, що вони ніколи не повернуться до Сонячної системи.
Поданий графік ілюструє, як змінювався час, необхідний переданим із Землі сигналам, щоб досягти апаратів. Він охоплює період із 1992 по 2018 роки. Синя лінія відповідає зонду Voyager 1, зелена — Voyager 2.
Перше, що звертає на себе увагу при вивченні графіка — те, що обидві лінії не прямі, а звивисті. Річ у тім, що Земля не є нерухомим об’єктом, який постійно перебуває в одній і тій же точці, а обертається навколо Сонця. Протягом року наша планета то віддаляється від апаратів, то наближається до них, що впливає на час проходження сигналу. Ці річні цикли відображаються на графіку у вигляді звивин.
Також можна звернути увагу на те, що лінія, яка відображає Voyager 1, крутіша, ніж лінія Voyager 2. Річ у тім, що перший апарат рухається з більшою швидкістю, ніж його «напарник». За рік він долає дистанцію в 3,58 а.о. (В той час, як Voyager 2 — 3,23 а.о.). Різниця обумовлена тим, що після прольоту Сатурна перший зонд пішов по траєкторії, що виводить його із Сонячної системи. Другий же, ще «навідався в гості» до Урана та Нептуна, чия гравітація дещо його сповільнила.
Станом на 31 травня 2018 року Voyager 1 знаходився на відстані 141,44 а.о. (21,6 млрд км), а Voyager 2 — на відстані 117,04 а.о. (17,5 млрд км) від нашої планети. Щоб досягти їх, земним сигналам потрібно відповідно — 19 годин 36 хвилин 23 секунди та 16 годин 13 хвилин 22 секунди.
За матеріалами https://www.facebook.com
