На цьому дивовижному зображенні можна побачити чотири яскраві лазерні промені, спрямовані в нічне небо над горою Серро-Параналь. Вони наводять на думку про якусь нищівну зброю. На щастя, це зовсім не так.
Насправді лазери є частиною системи адаптивної оптики Дуже великого телескопа Європейської Південної обсерваторії (VLT ESO). Вони підсвічують шар атомарного натрію у верхніх шарах атмосфери, змушуючи його світитися. Це призводить до появи т.зв. штучної зорі. Порівнюючи еталонні та реальні параметри такої зорі, комп’ютер може розрахувати характеристики атмосферної турбулентності та компенсувати їх шляхом зміни форми вторинного дзеркала телескопа.
Лазерні промені «б’ють» у характерну яскраво-рожеву хмару. Це Туманність Кіля — одна з найбільших на південному нічному небі. Вона розташована на відстані близько 8500 світлових років від Сонця і являє собою гігантське скупчення газу та пилу. Туманність світиться за рахунок того, що розташовані всередині неї зорі, іонізують газ, що їх оточує. У процесі рекомбінації (зворотного об’єднання електронів з іонами в нейтральні атоми) хімічні елементи випускають електромагнітне випромінювання в характерних спектральних лініях.
У цьому регіоні «мешкає» кілька дуже відомих зір. Серед них, зокрема, WR 25 — найяскравіше світило нашої Галактики, світність якого в 6,3 млн разів перевищує сонячну. Також саме тут знаходиться η (ця) Кіля. У XIX столітті вона пережила «великий спалах», під час якого значно збільшила свій блиск і на кілька років стала другою за яскравістю зорею нічного неба після Сіріуса, а потім так само стрімко потьмяніла. У наші дні η Кіля ледь видно неозброєним оком.
За матеріалами https://www.eso.org
