Якщо поглянути на Місяць навіть у невеликий бінокль або підзорну трубу, можна побачити численні кратери, що покривають місячну поверхню. Вони утворилися внаслідок падінь астероїдів та комет. За деякими оцінками, на видимому боці нашого супутника знаходиться близько 300 тис. кратерів діаметром понад 1 км.
Планетологи вважають, що найбільші місячні кратери виникли під час т.зв. Пізнього важкого бомбардування — між 3,8 і 4,1 млрд років тому. Але після цього на Місяць продовжували падати різні тіла. Підтвердженням цього є світлина, зроблена апаратом LRO. На ній зображений безіменний кратер, розташований на краю Океану Бур.
Ударна формація має діаметр 18 км. За геологічними мірками вона дуже молода – її вік становить менш як 100 млн років. На це вказує наявність чітко вираженої променевої системи, складний малюнок викинутих в результаті удару темних і світлих порід, а також мала кількість молодших кратерів, що покривають цю ділянку.
Зображений на знімку кратер знаходиться на межі між видимою та зворотною стороною Місяця. Наглядач, який піднявся на його вал, побачив би Землю поблизу східної частини горизонту. Хоч Місяць і повернений до нашої планети однією і тією ж півкулею, проте земний диск не знаходиться в одній і тій же точці місячного неба: через ефекти лібрації він робить повільні складні коливальні рухи. В результаті в місцевостях поблизу кордону видимої та невидимої сторони можна періодично спостерігати схід та захід Землі.
Знімок кратера було отримано апаратом LRO 3 листопада 2018 р. У момент знімання Сонце світило із заходу (кут падіння сонячних променів дорівнює 48°). Ширина зафіксованої на світлині ділянки становить 8,1 км.
За матеріалами: http://lroc.sese.asu.edu
