Великий каньйон в Аризоні — це грандіозна природна пам’ятка, яка виникла завдяки річці Колорадо, що прорізала породу мільйони років. Проте подібні структури можна знайти не лише на Землі, а й на інших тілах Сонячної системи. Наприклад, на Місяці існують каньйони, які за розмірами можуть зрівнятися із земним чудом природи. Однак формування каньйонів на Місяці відбувалося зовсім іншим шляхом, оскільки рідкої води там немає.
Особливості каньйонів на Місяці
Нещодавно вчені визначили механізм утворення двох місячних каньйонів — Долина Шредінгера і Долина Планка. Ці структури з’явилися всього за кілька хвилин в результаті гігантського зіткнення, на відміну від мільйонів років ерозії, що утворило Великий Каньйон на Землі.
Долина Шредінгера і Долина Планка розташовані на зворотному боці Місяця, неподалік південного полюса. Їхні розміри вражають: Долина Шредінгера має довжину 270 км і глибину 2,7 км, а Долина Планка — 280 км завдовжки й 3,5 км завглибшки. Хоча Великий Каньйон на Землі довший (446 км), він значно мілкіший — лише 1,86 км.
Процес утворення каньйонів
Ці каньйони є частиною так званих викидних променів, які формуються, коли під час удару великі обсяги матеріалу викидаються на поверхню. Дослідники під керівництвом Девіда Крінга з Місячного і планетарного інституту США детально вивчили процес їхнього формування, використовуючи дані знімків поверхні Місяця. Вони створили карти напрямків і розподілу матеріалу, який утворився внаслідок удару, та реконструювали сам процес зіткнення.
Зіткнення, яке створило каньйони, сталося близько 3,8 млрд років тому, коли у Сонячній системі було значно більше великих астероїдів. Результати показали, що удар, який утворив кратер Шредінгера, був асиметричним. Більша частина викидного матеріалу розподілилася далі від південного полюса Місяця. Швидкість матеріалу, що був викинутий в результаті удару, становила від 0,95 до 1,28 км/с. Енергія від зіткнення була колосальною — приблизно в 130 разів більшою за всю енергію світового арсеналу ядерної зброї.
Значення для майбутніх досліджень
Майбутня місія NASA Artemis III, запланована на 2027 рік, має дослідити райони поблизу південного полюса Місяця. Точне місце посадки ще не визначене, але дослідники впевнені, що астронавтам у цьому місці нічого не загрожує. Це дослідження є важливим для майбутніх місій, адже моделі вчених свідчать, що викидний матеріал переважно зосереджений далеко від запропонованих місць посадки. Це відкриває доступ до стародавніх мінералів із глибинних шарів Місяця, які астронавти планують вивчити.
Дослідження, опубліковане в журналі Nature Communications, є ще одним кроком до розуміння процесів формування місячної поверхні, а також історії нашого супутника.
Раніше ми повідомляли про те, як найбільші кратери Місяця утворили планетезималі.
