Після того, як сонцеподібні зорі вичерпують усі запаси водневого термоядерного «палива», у їх надрах запускаються реакції перетворення гелію на вуглець. Температура ядра різко підвищується, у той час зовнішні шари атмосфери починають стрімко розширюватися. Світило перетворюється на червоного гіганта.
Якоїсь миті червоний гігант приступає до скидання зовнішніх шарів газової оболонки. Ультрафіолетове випромінювання гарячого ядра, що оголилося, іонізує навколишню викинуту речовину, зорі що вмирає, яка починає світитися і стає видимою. Ця стадія називається планетарною туманністю.
Нещодавно астрономи вперше використовували для вивчення подібних об’єктів, встановлену на телескопі Hubble Камеру широкого поля WFC3, що дозволяє отримувати зображення відразу в декількох спектральних діапазонах. Вибір упав на планетарні туманності NGC 6302 та NGC 7027. На думку вчених, вони виникли у подвійних системах, що пояснює особливості їхньої форми.
Можливості космічної обсерваторії дозволили спеціалістам виявити безліч раніше невідомих деталей. Наприклад, у туманності NGC 6302 вдалося помітити S-подібну структуру. Вона “проявилася” лише на знімках у ближньому інфрачервоному діапазоні, коли WFC3 реєструвала випромінювання іонізованих атомів заліза. Що стосується NGC 7027, то, судячи з даних телескопа Hubble, у минулому центральний компонент системи методично скидав свою газову оболонку, а потім сталася якась подія, що порушила симетрію газової хмари, що розширюється.
За космічними мірками стадія планетарної туманності вкрай коротка — вона триває трохи більше десятків тисяч років. Зрештою, «оголене» зоряне ядро остигає і перестане випромінювати достатньо ультрафіолету для іонізації газової оболонки, яка також через поступове розсіювання в навколишній простір стає все більш розрідженою. В результаті туманність перестає бути видимою. Що ж до ядра, воно стискається під впливом своєї гравітації та перетворюється на білий карлик.
За матеріалами: https://www.nasa.gov
