У 2001 році астрономи зафіксували спалах наднової в галактиці NGC 7424. Вона розташована на відстані 40 млн світлових років від нас у сузір’ї Журавель. Подія отримала позначення SN 2001ig. Надалі спалах був класифікований як наднова типу IIb.
Наднові типу IIb досить рідкісні. Вони спалахують під час колапсу гелієвих ядер масивних зір, які позбулися значної частини або всієї своєї водневої оболонки. Спочатку астрономи припускали, що в процесі еволюції світило може саме скинути оболонку за допомогою дуже потужних зоряних вітрів. Однак результати нових спостережень показали, що далеко не всі зорі здатні на це.
У результаті, астрономам довелося переглянути моделі. Нині вважається, що приблизно в половині випадків втрата водню в таких системах відбувається через зорю-компаньйона, що перетягує на себе зовнішню оболонку свого сусіда, який згодом стає надновою.
Щоб підтвердити теорію, астрономам потрібно було знайти зорю-компаньйона, вцілілу після спалаху наднової типу IIb. Серед обраних для вивчення об’єктів опинився й залишок SN 2001ig. Спостереження, проведені 2002 року Дуже Великим Телескопом ESO, та 2004 року телескопом Gemini South вказали на можливість присутності всередині нього зорі. Через 12 років, коли залишок наднової досить потьмянів, вчені направили на нього телескоп Hubble.
На них чекав успіх. Hubble дійсно вдалося зазнімкувати компаньйона загиблої зорі, що вижив, який і позбавив її водневої оболонки. Це дуже важливе відкриття. Раніше астрономам вдавалося фіксувати лише спектри зір-компаньйонів наднових. Зараз же Hubble зумів отримати пряме зображення подібного об’єкта, що підтверджує правильність прийнятих моделей.
За матеріалами https://www.nasa.gov
