Не дивлячись на невеликі розміри, астероїд Фаетон (3200 Phaethon) є одним із найбільш примітних малих тіл Сонячної системи. Справа в тому, що цей шестикілометровий «небесний камінь» рухається дуже витягнутою траєкторією, яка перетинає орбіти всіх планет земної групи, а його перигелій знаходиться на відстані всього 21 млн км від Сонця.
Радарні зображення астероїда Фаетон, отримані в 2017 році радіотелескопом Аресібо. Джерело: Arecibo Observatory/NASA/NSF
Астрономи давно мали підозри, що Фаетон якось пов’язаний із метеорним потоком Геминіди, який спостерігається в середині грудня (його максимум припадає на 13-14 грудня). Справа в тому, що елементи орбіти астероїда практично співпадають із орбітальними параметрами метеорних частинок цього рою. Було всунуто припущення, що у нього існує довгий пиловий хвіст. Щоразу, коли Земля проходить через цей хвіст, частинки пилу входять у земну атмосферу, і ми бачимо їх як метеори, що «вилітають» із сузір’я Близнюків (Gemini).
У 2018 г. зонд PSP підтвердив цю теорію, сфотографувавши хвіст Фаетона. Щоправда, його походження довгий час лишалося предметом дискусій. Згідно з однією з версій, насправді це небесне тіло являеє собою вироджену комету, що «розгубила» майже всі свої леткі речовини. Згідно з другою — кілька тисяч років тому астероїд пережив зіткнення, після якого у нього утворився хвіст.
Астероїд Фаетон в уяві художника. Джерело: NASA/JPL-Caltech/IPAC
В недавньому випуску журналу The Planetary Science Journal була опублікована стаття команди дослідників із Лабораторії реактивного руху NASA, де пропонується інший механізм утворення хвоста. В ході серії моделювань, а також хімічного аналізу метеорита, який за своїми характеристиками повинен нагадувати Фаетон, вчені дійшли висновку, що вся справа в натрії.
Щоразу, коли Фаетон проходить перигелій, сонячне випромінювання розігріває його поверхню до температури близько 750°C. Це призводить до того, що натрій, який міститься у породах астероїда, переходить у газоподібний стан і крізь тріщини просочується назовні. Оскільки небесне тіло має дуже слабку гравітацією, навіть такого незначного впливу достатньо, щоб викинути певну кількість дрібних частинок з поверхні у відкритий в космос. Це й призводить до формування хвоста.
За матеріалами: https://www.nasa.gov
