17 травня в журналі Science була опублікована стаття, підготовлена співробітниками групи супроводу місії New Horizons. У ній вчені зробили перші наукові підсумки вивчення об’єкта пояса Койпера 2014 MU69, також відомого під назвою «Ультіма Туле».
New Horizons здійснив проліт «Ультіма Туле» 1 січня 2019 року. Наразі це найдальший об’єкт Сонячної системи, зазнімкований земним посланцем із близької відстані. Космічний апарат все ще продовжує передачу зібраної під час прольоту інформації. Цей процес триватиме до літа наступного року. Однак аналіз уже отриманих даних дозволив астрономам підсумувати попередні дослідження койпероїда.
Довжина «Ультіма Туле» (уздовж найбільшої осі) становить 36 км. Зовні койпероїд нагадує сніговика, що складається з двох частин. Більша частина («Ультіма») має лінзоподібну форму. Її розміри становлять 22 на 20 на 7 км. Менша частина («Туле») має більш круглу форму. Її розміри становлять 14 на 14 на 10 км. Сегменти з’єднані перешийком.
На думку вчених, спочатку «Ультіма Туле» представляв тісну подвійну систему. Потім під впливом якихось зовнішніх дій її об’єкти зіткнулися на невеликій швидкості та злиплися, утворивши єдине тіло. Очевидно, це сталося на стадії формування Сонячної системи. У наші дні «Ультіма Туле» рухається по близькій до кругової стабільній орбіті, що має невеликий нахил до площини екліптики. Це свідчить про те, що об’єкт навряд чи зазнавав якихось серйозних впливів за останні 4,5 млрд років.
Період обертання «Ультіма Туле» становить 15,92 години. Площина екватора койпероїда нахилена до площини його орбіти під кутом 98°. Отже, якщо дивитися на об’єкт збоку, його обертання нагадує рух лопатей вентилятора. New Horizons не знайшов у «Ультіма Туле» жодних супутників, а також ознак наявності атмосфери, кометної коми або навколишніх хмар пилу.
Поверхня «Ультіма Туле» має низьке альбедо. Його значення варіює від 5% до 12%. Найяскравішими ділянками поверхні койпероїда є перешийок, а також плями на дні одного з заглиблень. Температура тіла становить близько 42 кельвінів (-231 °С). «Ультіма Туле» має типовий для багатьох койпероїдів червонуватий відтінок поверхні. Вочевидь, він обумовлений присутністю толінів — органічних сполук, що формуються на крижаних тілах Сонячної системи під впливом ультрафіолету. Результати спектральних спостережень New Horizons також дали змогу виявити лінії поглинання води та метанолу.
New Horizons зазнімкував кілька заглиблень і западин на поверхні «Ультіма Туле». Діаметр найбільшої з них становить 8 км. Співробітники місії дали їй неофіційне позначення кратер Меріленд. Очевидно, більшість западин койпероїда має ударне походження. Деякі ями також могли утворитися внаслідок сублімації або провалів поверхні.
У будь-якому разі, кількість потенційних кратерів на поверхні «Ультіма Туле» невелика. Це говорить про малу кількість невеликих тіл у поясі Койпера і, як наслідок, меншу частоту зіткнень між його об’єктами.
За матеріалами https://science.sciencemag.org
