Котячим Оком називають планетарну туманність NGC 6543, розташовану у сузір’ї Дракона. Недавно науковці використали космічні телескопи Hubble та Euclid для її дослідження й отримали нові цікаві зображення.

Дивна планетарна туманність
У цьому місяці у межах проєкту «Зображення місяця від ESA/Hubble» космічний телескоп NASA/ESA Hubble об’єднався з телескопом ESA Euclid, щоб створити нове зображення найбільш візуально складних залишків вмираючої зорі: туманності Котяче Око, також відомої як NGC 6543. Ця надзвичайна планетарна туманність у сузір’ї Дракона вже десятиліттями зачаровує астрономів своєю складною багатошаровою структурою. Спостереження в межах місії ESA Gaia дозволяють визначити відстань до туманності приблизно в 4300 світлових років.
Планетарні туманності, названі так через свою круглу форму під час спостереження через ранні телескопи, насправді є газом, що розширюється, викинутим зорями на останніх стадіях своєї еволюції. Саме в туманності Котяче Око цей факт був вперше відкритий у 1864 році — дослідження спектру її світла виявило випромінювання окремих молекул, характерне для газу, що відрізняє планетарні туманності від зір і галактик.
Об’єднані зусилля телескопів Hubble та Euclid
Тут туманність показана через об’єднані очі космічного телескопа NASA / ESA Hubble та Euclid ESA, що підкреслює надзвичайну складність смерті зір.
Хоча Euclid насамперед призначений для картографування далекого Всесвіту, він також фіксує туманність Котяче Око у межах своїх глибоких зоряних досліджень. На широкому зображенні Euclid у ближньому інфрачервоному та видимому світлі дуги та нитки яскравої центральної області туманності розташовані в ореолі кольорових фрагментів газу, що віддаляються від зорі.
Це кільце було викинуте зорею на більш ранній стадії, до того, як утворилася основна туманність у центрі. Вся туманність виділяється на тлі далеких галактик, демонструючи, як місцева астрофізична краса і найвіддаленіші куточки космосу можуть бути побачені разом у сучасних астрономічних дослідженнях.
Складне і дивовижне ядро туманності NGC 6543
У межах цього широкого огляду туманності та її околиць телескоп Hubble зафіксував ядро газової хмари, отримавши високороздільні зображення у видимому світлі й додавши нові деталі до центральної частини картини. Дані демонструють мозаїку концентричних оболонок, струменів високошвидкісного газу та щільних вузлів, сформованих ударними взаємодіями, — структур, що вражають своєю майже нереальною складністю. Вважається, що ці утворення зберігають сліди епізодичної втрати маси зорею, яка згасає в центрі туманності, створюючи своєрідний космічний «скам’янілий слід» її фінальних етапів еволюції.
Поєднання фокусованого зображення з телескопа Hubble та глибоких спостережень із телескопа Euclid не лише підкреслює вишукану структуру туманності, а й розміщує її в ширшому контексті Всесвіту, який досліджують обидва космічні телескопи. Разом ці місії забезпечують багатий і взаємодоповнювальний огляд NGC 6543, розкриваючи тонку взаємодію між процесами кінця життя світил і величезним навколишнім простором.
За матеріалами phys.org