Вчені кажуть, що розгадали таємницю, чому в космосі не вистачає великих суперземель та маленьких мінінептунів. Вони вважають, що причиною цього є міграції планет, які призводять до зміни їхніх фізичних характеристик.
Суперземлі та мінінептуни
Науковці з Інституту астрономії Макса Планка заявляють, що зрозуміли, чому суперземель та мінінептунів певної маси так мало у космосі. Вони стверджують, що причиною цього могли стати міграції планет, які приводять їх у внутрішні області зоряних систем.
Коли людство почало відкривати екзопланети, то з подивом дізналося про існування двох типів світів, які відсутні у Сонячній системі. Перший — це суперземлі, світи, що в цілому схожі на нашу планету, але у 1,5–3 рази більші за неї та часто вкриті суцільним океаном. Другий тип — мінінептуни, найменші з газових гігантів, що не набагато перевищували суперземлі за розміром.
Спочатку астрономи дивувалися їхній величезній кількості, але потім зрозуміли ще дивнішу річ. Найбільших суперземель і найменших мінінептунів, тобто планет з діаметрами від 1,6 до 2,2 земних, насправді надзвичайно мало. І вчені ніяк не могли пояснити цей розрив.
Точніше, пояснення було. Якби ці світи утворювалися поруч зі своїм світилом, то воно за достатньо короткий час змушувало б їхні атмосфери випаровуватися, а радіуси — зменшуватися. Проте майже повну відсутність світів такого розміру це не пояснювало.
Планетарні міграції
У новому дослідженні автори вирішили врахувати таке явище, як планетарні міграції. Сучасні дослідження кажуть, що на ранніх стадіях розвитку планетарних систем, коли орбіти ще не стабільні, їхні зміни можуть відбуватися достатньо просто. Внаслідок цього вони легко можуть переміститися ближче до своєї зорі.
Другою річчю, яка виявилася важливою, стало нове моделювання поведінки води на поверхні мінінептунів у різних умовах. Воно й підказало вченим можливе розв’язання проблеми зниклих екзопланет.
Більшість мінінептунів і суперземель утворюються у більш прохолодних частинах своїх зоряних систем. Але вони легко починають мігрувати й зрештою опиняються поруч із зорею. Там їхні долі складаються по-різному. На мінінептунах вода перетворюється на пару й їхні газові оболонки сильно роздуваються, але через значну силу тяжіння не зникають зовсім. Просто планети ніби стають більшими.
З суперземлями відбувається протилежний процес. Усе, що може випаруватися, випаровується, але при цьому гази губляться в космосі, внаслідок чого планета зменшується у розмірі. Таким чином світи ніби намагаються «втекти» зі згаданого проміжку у 1,6–2,2 діаметра Землі, тож, зрештою, там залишається дуже мало об’єктів.
За матеріалами www.space.com
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
