14 січня відбулася безпрецедентна подія в історії NASA. Вперше в історії аерокосмічна адміністрація достроково припинила пілотовану космічну місію через проблеми зі здоров’ям одного з учасників місії Crew-11. З міркувань конфіденційності NASA не розкриває його імені та подробиць діагнозу. Якщо вірити неофіційним даним, мова йде про астронавта Майка Фінка.
Але, хоча евакуація на Землю і є безпрецедентною подією для NASA, це далеко не перший подібний випадок. Так, космонавти та астронавти проходять ретельну медичну перевірку, але вони все одно залишаються людьми. Адже не секрет, що навіть у здорових людей за деяких обставин можуть несподівано виникнути проблеми зі здоров’ям. Тим більше, що підкорювачі космосу працюють в дуже екстремальних умовах і на них впливають такі фактори, як невагомість, підвищений рівень випромінювання, перебування в замкнутому просторі — і все це не кажучи про значний стрес.
З цього матеріалу ви дізнаєтеся про найвідоміші випадки в історії, коли медичні проблеми безпосередньо вплинули на перебіг космічних експедицій.
Застуда і непокора Apollo 7
На початку космічної ери у NASA не було передпольотного карантину для астронавтів. Місія Apollo 7 наочно продемонструвала недоліки такої практики. Незабаром після запуску у командира корабля Волтера Ширри почалася застуда. Надалі її симптоми виникли й в інших членів екіпажу. Застуда в невагомості протікала набагато важче, ніж на Землі. Аспірин з бортової аптечки не допомагав, очистити ніс і вуха не вдавалося.
Варто зазначити, що Apollo 7 була досить складною місією. Вона мала продемонструвати, що NASA оговталася від втрати трьох астронавтів, які загинули під час пожежі на випробуваннях Apollo 1, а після всіх внесених змін корабель є безпечним для польотів. На екіпаж тиснув великий тягар відповідальності. І хвороба тільки погіршила ситуацію.
З технічного погляду сам політ пройшов блискуче: астронавти виконали абсолютно всі поставлені завдання, відкривши дорогу до Місяця. Зворотний бік медалі полягав у тому, що спілкування ЦУП з астронавтами було досить непростим і супроводжувалося низкою конфліктів. Останньою краплею стала посадка. ЦУП вимагав від астронавтів надіти шоломи на випадок розгерметизації корабля. Але екіпаж не захотів цього робити, мотивуючи свої дії побоюваннями, що при підвищенні тиску через все ще закладені дихальні шляхи у них можуть лопнути барабанні перетинки. Астронавти хотіли мати можливість виконати маневр Вальсальви, щоб вирівняти тиск у вухах. У підсумку вони відмовилися виконувати прямий наказ, так і не надівши шоломи.
Це мало прямі наслідки. Ще до польоту Волтер Ширра повідомив, що незабаром залишить NASA — тому аерокосмічна адміністрація не змогла застосувати до нього якісь серйозні санкції. А ось для двох інших членів екіпажу Донна Айзлі та Волтера Каннінгема цей політ став останнім. Керівництво NASA вирішило більше не допускати в космос астронавтів, які не виконують накази.
Місячна алергія
Вчені та інженери, які працюють над проєктами створення місячних поселень, визначили цілу низку проблем, які необхідно вирішити, щоб розпочати колонізацію супутника Землі. Але реальні польоти виявили ще одну проблему, про яку до цього ніхто й не замислювався, і яка може серйозно ускладнити довготривале перебування на Місяці. Мова про алергію на місячний пил.
Річ у тому, що місячний пил зовсім не схожий на земний. Він складається з дуже дрібних і надзвичайно гострих частинок — адже на Місяці немає атмосфери та води, здатної їх згладити. Місячний пил надзвичайно липкий. Він легко прилипає до скафандрів і обладнання, що створює низку проблем. А ще він може викликати алергію.
У цьому наочно переконався учасник місії Apollo 17 Гаррісон Шмітт. Коли після повернення в місячний модуль він зняв скафандр, у нього почалася сінна лихоманка — алергічна реакція, викликана вдиханням частинок пилу. Наступного дня алергія майже минула, що дозволило астронавту продовжити роботу. Однак, як незабаром стало зрозуміло, випадок Сернана зовсім не був унікальним. Пізніше такі ж симптоми проявилися у людини, яка працювала зі скафандрами астронавтів після їх повернення на Землю.
Не виключено, що тривале вдихання пилу може мати ще серйозніші наслідки для людини й викликати захворювання легенів. Тому проєктувальники сучасних місячних місій враховують цей фактор і шукають способи боротьби з пилом.
Страйк Skylab
В інтернеті без зусиль можна знайти інформацію про т. зв. «страйк» Skylab. Стверджується, що 28 грудня 1973 року на знак протесту проти занадто завантаженого робочого графіка екіпаж станції (астронавти Джеральд Карр, Едвард Гібсон і Вільям Поуг) відключив зв’язок з ЦУП і провів весь день, відпочиваючи та дивлячись на Землю.
Що ж насправді сталося? Для всіх астронавтів, які перебували на станції, це був перший політ у космос. При цьому NASA склала для них надто амбітний план роботи. Це призвело до того, що екіпаж почав відставати від графіка, а психологічна атмосфера стала дуже напруженою. Стверджується, що саме через це в якийсь момент астронавти зламалися і почали страйк.
Але в реальності все було набагато складніше. Зв’язку не було не протягом доби, а протягом всього одного витка. За словами астронавтів, це сталося через помилку — вони переплутали, хто в цей день відповідає за підтримку контакту з Землею. Наявні записи переговорів також не підтверджують, що екіпаж відмовлявся працювати. Насправді між ним і ЦУПом відбувся діалог з приводу виниклих проблем — щось на зразок першого в історії сеансу психотерапії в космосі. Спочатку екіпаж повідомив про все, що йому не подобалося і що необхідно змінити в першу чергу. Потім вже ЦУП відкрито розповів екіпажу про все, що його турбувало.
Введені після цього обговорення зміни дали результат. Як наслідок, друга половина місії виявилася набагато продуктивнішою за першу. У чомусь екіпажу навіть вдалося перевиконати початковий план. Після цього польоту NASA стала приділяти набагато більше уваги психологічному аспекту перебування в космічному просторі, зрозумівши, що він має таке ж важливе значення, як і стан здоров’я екіпажу.
Місія на Skylab стала відправною точкою численних медичних досліджень, присвячених поведінці людей у космосі. Її результати досі активно використовуються при виборі та підготовці екіпажів довгострокових експедицій. Найочевиднішою спадщиною цієї місії стало впровадження практики, згідно з якою принаймні один член космічної експедиції повинен мати досвід польотів на орбіту.
Загадкове повернення «Союза-21»
Попри всі проблеми, екіпаж Skylab залишався на станції до кінця встановленого терміну. Цього ж не можна сказати про екіпаж «Союзу-21». У липні 1976 року він здійснив стикування з військовою орбітальною станцією «Салют-5». Передбачалося, що командир екіпажу Борис Волинов і бортінженер Віталій Жолобов проведуть на борту станції 60 днів. Насправді вони повернулися на Землю всього через 49 днів.
Причина дострокового повернення «Союза-21» досі оповита безліччю чуток. За твердженням Волинова, після того, як на станції виникла позаштатна ситуація, у Жолобова почалися сильні головні болі і його стан продовжував погіршуватися. До того моменту, коли ЦУП прийняв рішення про дострокове припинення експедиції, той навіть не зміг самостійно одягнутися в скафандр. Що стосується причин погіршення здоров’я, то в якості такої називався якийсь дивний запах, який, імовірно, був викликаний витоком азотної кислоти. Через це наступна експедиція входила на борт «Салюта-5» в респіраторах. Однак космонавти не виявили ніякого запаху або витоків.
Втім, згідно з поширеною думкою, реальною причиною стала важка психологічна ситуація і конфлікт між членами екіпажу, який і призвів до дострокового завершення місії. Пізніше Жолобов заперечував деякі з чуток, що оточували політ, але водночас заявив, що, по суті, взяв на себе проблеми, що виникли у командувача місією Волинова.
Хвороба космонавта
Якщо в історії «Союза-21» багато темних плям, то в історії «Союз Т-14» немає сумнівів у головному: дострокове припинення експедиції сталося через хворобу космонавта Володимира Васютіна. Під час перебування на станції «Салют-7» у нього проявилися симптоми простатиту.
Лікування, розпочате після консультації з лікарями на борту космічної станції, не принесло успіху. Самопочуття космонавта почало стрімко погіршуватися. В результаті 21 листопада 1985 року «Союз Т-14» повернувся на Землю. Замість запланованих 200 днів політ тривав лише 64 дні.
За поширеною версією, Васютін знав про свою хворобу і приховував її, намагаючись лікуватися самостійно — і вся відповідальність лежить виключно на ньому. Втім, існують і альтернативні думки, згідно з якими з огляду на ретельність медичних оглядів незалежно від його бажання космонавт ніколи б не зміг приховати хронічну хворобу від лікарів і мова йде про гостре захворювання, яке раптово розвинулося під час космічного польоту.
Незалежно від того, чи знав Васютін про свою хворобу, чи ні, вона призвела до зриву досить амбітної експедиції й скасування декількох місій, що планувалися до «Салюту-7». Згодом станцію відвідав лише один космічний корабель, після чого вона була законсервована і, через кілька років, зійшла з орбіти. Сам же Васютін незабаром після повернення на Землю був відрахований із загону космонавтів за станом здоров’я і більше ніколи не літав у космос.
