На супутнику Сатурна Титані можуть самостійно формуватися структури, схожі на перші земні клітини. Про це йдеться у новому дослідженні NASA, опублікованому в International Journal of Astrobiology.
Титан — найбільший супутник Сатурна та другий за розміром у Сонячній системі. Він вкритий густою туманною атмосферою, що містить багато метану. На його поверхні також є озера, моря та дощі з рідкого метану й етану. Це єдине відоме місце у Сонячній системі, крім Землі, де є стабільна рідина на поверхні.
Завдяки цим особливостям, а також даним, отриманим із місії NASA Cassini, вчені встановили, що на Титані існує активний гідрологічний цикл, схожий на земний, тільки замість води у ньому бере участь метан. Зокрема, там можуть утворюватися крихітні «бульбашки» з молекул, схожих на ті, з яких складаються стінки клітин. Коли крапля дощу падає у море вуглеводнів, на її поверхні можуть сформуватися два шари таких молекул. Утворюється замкнена міхуроподібна структура — везикула.
На Землі такі структури вважаються одним із перших кроків до появи життя. За словами науковців, якщо вони можуть утворитися на Титані, це означає, що навіть у зовсім інших умовах (без води!) може зародитися життя (хоч, можливо, і зовсім не таке, як земне).
«Якщо на Титані справді існують везикули, це означає, що там є передумови для виникнення життя. Це відкриває нові напрями у дослідженнях і може змінити наш підхід до пошуку життя в космосі», — каже Конор Ніксон із Центру космічних польотів імені Годдарда NASA.
Це також cвідчить, що Титан може мати небіологічне середовище, де все одно можливий розвиток структур, здатних до зберігання, захисту та, можливо, передачі інформації. Такі властивості наближають їх до протоклітин — примітивних утворень, які могли бути першим кроком до виникнення життя. Хоча ці структури на Титані можуть мати іншу хімію та не бути живими у звичному розумінні, вони потенційно виконують функції, які колись на ранній Землі вели до формування перших клітин.
«Існування будь-яких везикул на Титані продемонструє збільшення порядку та складності, що є умовами, необхідними для виникнення життя», — додає Конор Ніксон.
NASA вже готується дослідити Титан більш прицільно. У 2028 році запланований запуск місії Dragonfly. Це буде автономний ґвинтокрил-дрон, який зможе перелітати з точки в точку, вивчаючи поверхню та хімію атмосфери супутника й шукаючи ознаки придатності для життя. І хоча Dragonfly не сідатиме у самих озерах, він збиратиме зразки з дюн, кратерів і рівнин, де могли накопичитись органічні молекули. Це буде перше дослідження такого типу у вуглеводневому середовищі.
Це дослідження перевертає уявлення науковців про те, де можливе життя. Якщо протоклітини можуть виникати навіть у рідкому метані за наднизьких температур, то можливість існування життя у нашій Галактиці тепер видається набагато більш реальною, ніж вважалося досі.
