Космічні польоти — один із найдорожчих видів діяльності, яким коли-небудь займалося людство. Саме тому виправдати створення поселень за межами нашої планети не так просто. Пояснень того, чому людям треба оселитися на Місяці, Марсі та інших небесних тілах, вигадано чимало. Однак найрезонансніше з них може виявитися вкрай несподіваним.
Космічний бізнес
Численні фантастичні твори малюють нам майбутнє, в якому людство створило поселення на інших планетах. Картина ця стала настільки звичною, що багато хто не уявляє собі прийдешнє людської цивілізації, в якому люди житимуть лише на Землі.
І все це дуже контрастує з реальним станом речей у космічній галузі, коли абсолютна більшість місій є автоматичними, й навіть плани створення постійної бази на Місяці весь час коректуються. Частина науковців взагалі говорить, що людині в космосі не місце і треба обмежитися безпілотними апаратами.
Причина цього — неймовірна дорожнеча космічних польотів, особливо тих, в яких беруть участь люди. Бо кожен кілограм будь-якої речовини, доправлений за межі Землі, за ціною золота. І саме це зумовлює скептицизм щодо освоєння космосу протягом десятиліть.
Знайти причини, чому треба летіти на інші планети, справді дуже важко. І ситуація з комунікаційними супутниками й біологічними експериментами на орбіті, які є прикладами того, чому треба витрачатися на космос, не дуже допомагає. Бо виходить так, що літати в космос далі низької навколоземної орбіти просто невигідно.
Ресурси інших планет
І саме з поняттям «економічної вигоди» пов’язане перше пояснення, яке зазвичай наводять. Людям треба освоювати космос заради ресурсів. Насамперед йдеться про гелій-3, який присутній у місячному реголіті й потенційно може бути використаний як термоядерне паливо. Енергію люблять усі, тому причина справді вагома. Хоча, якщо говорити про наш супутник, то, мабуть, ще вигідніше було б на ньому видобувати рідкоземельні елементи.
Також не тільки на Місяці, а й на Марсі, астероїдах та інших тілах Сонячної системи є залізо, нікель, титан, а то і золото з платиною. А якщо раптом наших планет не вистачить для вдоволення апетитів земної промисловості, це тільки стане стимулом шукати способи вибратися за її межі.
Усе це — дуже зрозуміла і звична логіка, яка апелює до колоніального минулого, де більш розвинуті держави посилали свої кораблі до незвіданих берегів і на приєднаних територіях знаходили ресурси для збільшення своєї промислової міці.
Однак те, що добре (якщо до експлуатації колоній можна взагалі застосувати це слово) працює на Землі, не працюватиме в космосі. Бо здебільшого на нашій планеті дешеві колоніальні ресурси спиралися на дешеву працю завойованого населення, якого, звичайно ж, немає ані на Місяці, ані на Марсі, й навряд чи люди знайдуть когось такого і в найближчих до нас зоряних системах.
Звичайно, є метод, який використовується зараз для видобування нафти на півночі Євразії та Північної Америки. І його можна було б застосувати й до космосу, але тут треба згадати, що мова про складну діяльність в умовах зниженої гравітації, вакууму та інтенсивного опромінення. Тобто для цього так чи інакше знадобляться підготовлені фахівці й високотехнологічне обладнання, а зовсім не заробітчани та прості інструменти.
А ще треба пам’ятати про надзвичайно високу ціну транспортування кілограма будь-чого із Землі на іншу планету і з іншої планети на Землю. У таких умовах навіть гелій-3 здається вкрай сумнівним ресурсом для транспортування на нашу планету.
А вже про метали годі й говорити. Їх навіть на Землі возити літаками невигідно, що вже казати про космічні кораблі. Знайома усім колоніальна схема, коли метрополія постачає в колонії високотехнологічне обладнання і предмети розкоші, а назад ввозить промислову сировину, у випадку космосу не працює. Бо витрати на запуск в космос високотехнологічної продукції прибуток від доставлених сюди ресурсів ніколи не покриє.
І ні, автоматизація видобування проблему не вирішить, бо фактично йдеться про створення у космосі настільки складної машини, що її навіть на Землі немає, і обслуговувати її все одно прийдеться якійсь кількості найкращих інженерів, яких треба забезпечувати усім необхідним, бо сидіти на інших планетах їм доведеться роками.
Космічні колонії
Для того, аби з космічних колоній був якийсь зиск, треба робити річ прямо протилежну загальній практиці земного колоніалізму: вкладатися у диверсифікацію виробництва в колоніях, щоб вони менше залежали від метрополії. Усе, що може бути вироблене на Місяці чи Марсі, має бути вироблене на Місяці й Марсі. Усе, що може бути вирощене на Місяці чи Марсі, має бути вирощене там.
І тут наявність на небесному тілі практично будь-якого ресурсу миттєво набуває неабиякої цінності. Бо навіть досить недешевий за земними мірками спосіб отримання продукції на місці буде набагато економічно вигіднішим, ніж доставлення її ж із Землі. В таких умовах видобування металів, які тут же і будуть використовуватися, стає надзвичайно вигідним. Вигіднішою є тільки експлуатація покладів криги, бо абсолютно всі біологічні процеси потребують води, й ось її точно возити із Землі тисячами кубічних метрів невигідно.
Зате її можна возити, наприклад, із супутників Юпітера чи кілець Сатурна. І це, у перерахунку на витрати палива, все одно може вийти дешевше, ніж доставлення із Землі. За умови, звичайно, що і паливо, і двигуни максимально вироблятимуться на тій планеті, в інтересах якої будуть використовуватися.
Вкладання у диверсифікацію виробництва на позаземних колоніях рано чи пізно призведе до виникнення там економіки.
І проблема лише в тому, що максимальний зиск від цієї економіки будуть отримувати люди, які самі житимуть у космосі. Мешканці Землі цих прибутків практично не побачать. Щобільше, розвиток власного виробництва згодом обов’язково призведе до того, що космічні колонії почнуть конкурувати з країнами та урядами, які їх породили, саме на ринку високотехнологічних товарів. Бо якщо щось і вигідно возити на Землю космічними кораблями, то саме їх.
Звичайно, можна скласти геніальний план, згідно з яким спочатку вкластися у самодостатність позаземних поселень, а потім обмежити їхні можливості виробництва чогось високотехнологічного. У другій половині XVIII століття саме за такою логікою уряд Британської імперії обмежував розвиток металообробки та кораблебудування у своїх північноамериканських колоніях. Однак тамтешнім людям це було вкрай невигідно і вони проголосили незалежність.
Британія надіслала війська для придушення повстання, причому транспортувати їх через Атлантичний океан було значно простіше, ніж на Марс. У результаті менш ніж за два століття саме держава, що утворилася на місці колишніх колоній, стала першою, яка відправила своїх громадян на Місяць.
Життя у космосі
Виходить так, що в першу чергу в космос треба перебиратися заможним людям разом із родинами? Але хто проміняє власний маєток у Каліфорнії на алюмінієву банку на Місяці, в якій до того ж самому доведеться вирощувати огірки в гідропонній теплиці? І це в умовах ризиків для життя і низької гравітації та радіації, які поступово вбивають організм.
Саме тут насправді й криється основна проблема з питанням «навіщо летіти в космос». Бо це питання лежить за межами понять про прибуток та щоденний комфорт. Треба мислити іншими категоріями.
Наприклад, можна згадати про безпеку. Цілком можливо, що в майбутньому на Землю чекає якась природна чи рукотворна катастрофа, котра становитиме загрозу всьому людству. Людей в автономних позаземних колоніях війна чи падіння астероїда не зачепить. Тож тим, хто справді непокоїться про цей аспект, варто подумати про переселення.
Проте насправді, якщо замислюватися про перспективи десятиліть чи цілих поколінь, навіть безпека відступає на задній план. у таких масштабах часу доводиться приймати просту істину про те, що всі ми рано чи пізно помремо. І тому найвищу цінність становить наш особистий досвід і те, чого ми досягли в житті. І тут космос справді має що запропонувати.
Космос як самореалізація
Протягом останніх кількох століть рівень життя на нашій планеті невпинно зростав. Люди все менше думали про те, як їм не померти сьогодні, й усе більше про те, що можна зробити для того, щоб саме наше існування мало сенс. І один з головних рецептів, в який вірить більшість людей, — те, що подорож кудись і спостереження чогось на власному досвіді робить нас чимось більшим, ніж ми були до того.
Саме із цією мотивацією люди ще в далекому минулому вирушали у паломництва, а зараз мандрують як туристи. Небувалий раніше досвід не продаси, аби купити собі їжу. Зате він вартий того, аби витратити на його отримання чималі кошти.
Але жодне місце на Землі не зрівняється з тим досвідом, який можна отримати в космосі. Навіть проста невагомість на орбіті Землі й погляд на нашу планету згори — це те, за чим вже кілька десятиліть вишиковуються черги. При цьому задовольнити попит на якусь значну величину весь цей час не вдається, хоча дехто готовий за можливість отримати такий досвід віддати ледь не всі гроші, зароблені за життя.
І все ж орбіта Землі — це тільки початок космосу. Уявіть, які емоції ви відчули б, спускаючись на дно місячного кратера чи спостерігаючи на власні очі за Фобосом, що стрімко рухається марсіанським небосхилом. Але й це — лише крихітна частинка усіх пригод.
Найголовніша мотивація летіти в космос — бажання там побувати. Тож, цілком можливо, що саме космічний туризм у майбутньому стане найбільшою галуззю космічної економіки та її рушієм. А саме вона «потягне» за собою решту галузей. Зрештою, якщо найбільші витрати у космосі йдуть на переміщення фізичних об’єктів, то чому б не заробляти на переміщенні людей, які шукають за межами Землі щось, що наповнить їхнє життя сенсом?
А вже від «я там був і там так чудово, що я згадуватиму про це до кінця життя» до «тут так чудово, мабуть, тут буде мій новий дім» не така вже й велика відстань. Чи варте життя на планеті, де неможливо перебувати без скафандра, того, аби людина і її нащадки звалися марсіанами?
Як уже зазначалося, кожна з планет Сонячної системи, не кажучи вже про світи за її межами, — це потенційна майбутня велика нація. І цілком можливо, що за кілька століть портрети когось із тих, хто погодиться проміняти спокійне життя на Землі на важке освоєння нової планети, увійдуть у шкільний курс історії. А чиїсь пам’ятники прикрашатимуть головні площі міст, які ще не збудовані.
Знайти себе серед порожнечі
Космос — це справжній океан темряви, в якій немає нічого. І лише де-не-де по ньому розкидані галактики, зорі, планети. Сучасна ж Земля, навпаки, переповнена і зовсім не в тому сенсі, що вона не може прогодувати всіх людей.
Просто тут стає все важче побути на самоті. І мова не лише про великі міста. Навіть якщо ви виїдете за їхні межі, то все одно зустрінете сліди перебування людей. Навіть якщо вибратися десь у джунглі, все одно час від часу над головою пролітатимуть літаки, а ефір буде наповнений сигналами.
Для людей, які губляться у мішанині людської цивілізації, залишається все менше можливостей опинитися в такій ситуації, коли почути можна лише свій голос, поставити собі головні питання і знайти на них відповіді у собі.
У цьому плані космос надає людям можливість, якої у них ніколи не буде на Землі: опинитися там, де на тисячі й мільйони кілометрів нікого немає. Уже на зворотному боці Місяця практично не чути жодних радіосигналів, і при цьому площа поверхні цього небесного тіла більше, ніж в Африки. На ній можна розмістити десятки тисяч модулів для самітників, які хочуть пізнати самих себе, і відстань між ними буде такою, що пішки її не подолати.
Якщо ж полетіти кудись далеко-далеко, то можна взагалі стати єдиною людиною, яка в цей момент перебуває на поверхні небесного тіла. І дарма, що це — один із численних астероїдів розміром трохи більше кілометра, який обертається у Головному поясі. Зате можна відчути себе Маленьким Принцом Сент-Екзюпері.
Нарешті, якщо хтось хоче дізнатися, що таке по-справжньому пізнати порожнечу, освоєння космосу надає можливість пережити подібний унікальний досвід. Для цього достатньо вивести житловий модуль на одну людину далеко за орбіту Плутона.
На такій відстані навіть Сонце перетворюється на просто найяскравішу зорю. Тож людині, яка вирішила тут оселитися, ніщо не зможе завадити сконцентруватися на найголовнішому. Бо навколо будуть тільки зорі та темрява. І сили тяжіння не буде. Тільки людина, темрява і зорі навкруги. Й навіть відчуття напрямку загубиться.
Космос може дати людям надзвичайно багато різних можливостей хоча б тому, що він набагато більший за Землю. Там кожна людина може знайти щось своє. Але одне про космос можна сказати з упевненістю: це середовище, де людям, які прагнуть сидіти й не рухатися, не місце. Він спонукає до розвитку і змін. Тому найголовніша причина оселитися там — це те, що він є стимулом рухатися вперед.
