Океанічні світи з потужними атмосферами та гідросферами часто розглядаються як хороші кандидати для пошуку життя, особливо якщо вони розташовані поруч із червоними карликами, що славляться своїми спалахами. Однак нове дослідження показує, що їхні «зони життя» можуть виявитися навіть вужчими, ніж у звичайних планет.
Океанічні планети
Океанічними, або ж, точніше, гікейськими світами називають планети, що повністю вкриті багатокілометровими шарами води й до того ж мають дуже щільну атмосферу, яка переважно може складатися з водню. Нещодавнє дослідження змушує подивитися на них по-новому.
На гікейський світ може перетворитися досить велика суперземля. Таке припущення засноване на чинній теорії утворення планет. Щоправда, в Сонячній системі нічого подібного немає, тож фактично їхнє існування — тільки припущення.
Проте науковці сподіваються, що вони достатньо широко розповсюджені у Всесвіті. Особливо це стосується систем червоних карликів. Ці невеликі зорі відзначаються потужними спалахами, які за мільярди років здатні зірвати атмосферу з планет у власній зоні життя, перетворивши потенційно землеподібні світи на пустелі.
Магазин від Universe Space Tech
Комплект журналів Місяць, Сонце та Юпітер & Сатурн
До товаруАле океанічні світи зі своїми потужними газовими та водними оболонками можуть опиратися цьому процесу. Крім того, саме поняття «зони життя» засноване на дуже грубій моделі, в якій температура поверхні визначається лише нагрівом зорі у певний момент часу. Насправді ж треба враховувати ще й вплив води та повітря.
Не все так однозначно
Гікейські світи мають відрізнятися високою тепловою інерцією і парниковим ефектом. Тому вважається, що вони залишатимуться комфортними для життя навіть якщо розташовані на зовнішніх межах своїх зон життя. І ось тут своє слово сказали автори нового дослідження.
Вони встановили, що в усіх попередніх викладках не враховувався припливний розігрів глибин планети. Це прояв тієї самої сили, що змушує планети червоних карликів обертатися синхронно відносно своїх світил. Але він не тільки уповільнює обертання, але й деформує їх. А механічна енергія деформації потім переходить у теплову.
Наскільки сильним може бути цей ефект? На супутниках Юпітера, які не отримують достатньо сонячного тепла, щоб розтопити кригу, він виявляється настільки потужним, що під товщею льоду існують океани. Отже, на океанічних планетах у системах червоних карликів цей механізм цілком здатен забезпечити достатню кількість енергії для запуску парникового ефекту — перетворюючи такі світи на справжнє парове пекло.
Тобто через припливний розігрів океанічних світів їхні «зони життя» мають сильно звужуватися зсередини, й це трохи знижує оптимізм щодо цих світів. При цьому ефект залежатиме від купи факторів: маси світу, маси зорі та ексцентриситету орбіти.
У будь-якому разі протяжні атмосфери гікейських світів роблять їх бажаними кандидатами для спектроскопічних досліджень. Цілком можливо, що сліди життя будуть виявлені навіть на тих із них, що здаються геть безперспективними.
За матеріалами phys.org
