Науковці встановили, що під час замерзання великих мас морської води сіль може витіснятися з неї й опинятися на поверхні, утворюючи шар, який добре відбиває сонячне світло. Вони вважають, що подібний механізм може сприяти повному замерзанню нашої планети.
Земля-сніжка
В історії нашої планети були періоди, коли вона повністю замерзала. І мова зовсім не про останній льодовиковий період, який закінчився 10 тис. років тому. Наймасштабніша подія відбувалася 720–635 млн років тому наприкінці неопротерозойської ери. Тоді крижані шапки практично зійшлися на екваторі.
Причини, чому на нашій планеті періодично стає холодніше, складні й не до кінця зрозумілі. Однак вчені багато що про це дізналися, і докладно з їхніми теоріями можна ознайомитись ось у цій статті. Однак тепер, завдяки публікації в журналі Climate of the Past, з’явився новий чинник, який треба враховувати, розглядаючи питання про те, чому Земля замерзає.
Конкретно нова публікація стосується солі. Усі знають, що морська вода має чималу її кількість. Однак мало хто замислюється над тим, що з нею відбувається після замерзання. А відбувається таке, що антарктична крига, навіть та, що плаває у відкритому морі, складається практично з прісної води.
Соляна поверхня
І ось тепер вчені замислилися, куди ж дівається вся ця сіль. Звичайно, якась її частина переходить до океанічної води під льодовиком. Однак значна частина, як виявилося, виступає на поверхні. Особливо інтенсивно цей процес відбувається, коли в найспекотніші полярні дні відбувається сублімація — пряме перетворення криги на пару.
Дослідники встановили, що ці шари солі, які утворюються на поверхні льодовика, відбивають сонячне світло навіть краще, ніж чиста крига. А значить, досить відчутно пригальмовують танення. І це змушує замислитися, що було б, якби поверхня льодовика вимірювалася не тисячами квадратних кілометрів, а відсотками земної поверхні.
Дослідники провели моделювання і показали, що в цьому випадку саме сіль могла б відчутно підвищити середню температуру, яку мала б наша планета для того, аби перешкодити провалюванню у петлю зворотного зв’язку, що призводить до безупинного зростання площі криги.
Звичайно, все це не означає, що попередні теорії треба викинути на смітник. Сіль пропонується лише як ще один важливий, але далеко не єдиний чинник у цих процесах. Наскільки вона справді важлива, покажуть наступні дослідження.
За матеріалами phys.org
