Вчені довели, що кільця Урана є такими, якими ми їх бачимо, завдяки п’яти великим супутникам цієї планети. Їхня гравітація «вимітає» всі частинки з певних зон, але й не дає решті розлетітися вусібіч.
Звідки в Урана кільця?
Науковець Стівен Кейн із Каліфорнійського університету в Ріверсайді нещодавно опублікував дослідження, присвячене кільцям планети Уран. Він довів, що їхня форма пов’язана із впливом п’яти найбільших супутників цього крижаного гіганта.
Уран — сьома планета від Сонця. Його головною особливістю є те, що площина обертання має нахил у 97 градусів. Тобто планета фактично пересувається орбітою, лежачи на боку. Головною причиною цього вчені називають зіткнення з якимось великим тілом на світанку Сонячної системи.
При цьому в Урана є велика кількість супутників та система кілець. Останні й зацікавили Кейна. Він вирішив перевірити, чи могли вони утворитися внаслідок того самого удару, і дійшов висновку, що ні.
Вплив великих супутників
Головний фактор, який би не дав пилу залишитися незмінним протягом мільярдів років, — гравітаційна дія п’яти великих супутників крижаного гіганта: Міранди, Умбріеля, Аріеля, Титанії та Оберона. Частинки у кільцях потрапляють із ними у гравітаційний резонанс і викидаються назовні.
Особливо велику роль при цьому відіграють резонанси з двома найближчими до кілець місяцями: Мірандою, що має діаметр 480 км, та Аріелем, який має поперечник у 1160 км. Вони не дають кільцям розповзтися далі, ніж на 4,3 радіуса Урана, тобто 109 тис. км.
Вчені дійшли висновку, що на початку свого існування кільця були значно ширшими та яскравішими, ніж ми їх бачимо зараз. Проте дія супутників усього за пів мільйона років викинула 35 відсотків їхнього матеріалу. Після чого цей процес уповільнився і протягом наступних мільйонів років втрати пилу досягли 40 відсотків.
Не тільки негативний вплив
Однак при цьому супутники Урана здійснюють не лише негативний вплив на його кільця. Решту частинок, які не потрапляють у гравітаційний резонанс, вони, навпаки, утримують на місці й навіть сприяють поповненню кілець новим газом та пилом. Щось схоже відбувається і в системі Юпітера.
Найцікавіше, на думку авторів дослідження, полягає в тому, що на початку свого існування супутникова система Урана була нестабільною і його місяці могли розташовуватися значно ближче до планети.
При цьому могло бути й так, що дрібні частинки утворювали б кільця між орбітами великих супутників. Тобто останні фактично «прорізали» б у торі з частинок вузькі смуги.
За матеріалами www.space.com
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
