Увечері 10 листопада багато мешканців Києва та околиць звернули увагу на незвичайний захід Сонця. Досить тривалий час уздовж західного горизонту спостерігалась яскрава помаранчево-червона смуга, що пізніше набула зловісного кривавого відтінку, а потім поступово згасла. Відразу знайшлися ті, хто побачив у красивому явищі провісника грізних трагічних подій, і почали згадувати, коли щось подібне на небі з’являлося раніше. То що ж це насправді було і вісником чого його можна вважати?
Насправді кияни стали свідками не такої вже й рідкісної конфігурації хмарного покриву, коли західніше міста, над яким у той час було чисте небо, розташувалося поле щільних хмар, а далі за ними знову простяглася велика безхмарна ділянка. Крізь останню в атмосферу безперешкодно потрапили промені Сонця, що сідало. Проходячи крізь повітря, вони «втратили» випромінювання з короткими довжинами хвиль (для людського ока воно має зелений, синій і фіолетовий колір), що найкраще розсіюється на молекулах атмосферних газів, і набули того самого зловісного помаранчево-червоного відтінку. Потім на шляху променів «зустрілося» вже згадане хмарне поле. Якби ми могли опинитися в ньому, то побачили б наше світило у вигляді сліпучої помаранчевої кулі низько над горизонтом. Воно «підсвітило» нижню частину хмар і забарвило їх у характерний колір. Спостерігачі, які перебували далі на схід на поверхні Землі, Сонця вже не бачили (воно для них давно сховалося за горизонтом), але освітлені ним хмари яскраво сяяли, утворивши мальовничу картину.
Якщо незвичайне явище і віщує комусь неприємності, то насамперед прихильникам «теорії пласкої Землі». Неважко зрозуміти, що якби наша планета справді була пласкою — сонячні промені, що пройшли крізь товщу атмосфери, ніколи не могли б освітлювати хмари з нижнього боку (бо Сонце за визначенням завжди мало би бути вищим за хмари), а наземні спостерігачі, відповідно, не змогли би спостерігати подібні явища. Втім, було б цікаво почитати, які пояснення «пласкоземельники» придумають цього разу…
