Команда геофізиків з Інституту океанографії Скриппса (Університет Каліфорнії, Сан-Дієго) пояснила походження загадкових структур на поверхні Венери, так званих корон. Це відкриття стало ключем до розуміння того, чому планета, яку називають сестрою Землі, розвинулася у кардинально інший спосіб. Результати дослідження опубліковані в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.
Венера давно привертає увагу дослідників своєю незвичайною поверхнею. Замість тектонічних плит, як на Землі, вона має єдину тверду кору, на якій розкидано сотні круглих або овальних утворень діаметром від десятків до сотень кілометрів. Вони дістали назву корони через схожість на кільця або обручі. На знімках з орбіти корони іноді виглядають як пагорби, а іноді — як гігантські «провалені» суфле. Вони є однією з найбільш загадкових рис Венери, бо на Землі аналогів цим структурам немає.
Щоб знайти пояснення цим структурам, дослідники провели серію комп’ютерних симуляцій і дійшли висновку, що корони виникають завдяки гарячим потокам магми, що піднімаються з мантії. Це нагадує плюми — гігантські стовпи розпеченої породи, що на Землі формують, наприклад, вулканічні острови Гавайського архіпелагу.
Водночас у Венери є суттєва особливість. На глибині близько 600 км існує перехідний шар, де кристалічна структура гірських порід змінюється. Він діє як скляна стеля: великі плюми здатні пробити цей бар’єр і створити гігантські вулканічні підняття, а менші зупиняються і розтікаються під поверхнею, утворюючи корони. Це пояснює, чому таких структур на планеті так багато і чому вони мають різні форми.
«Що нас здивувало найбільше — це поведінка магми на глибині. Вона буквально збирається в черги під бар’єром, поки одна з бульбашок не знаходить шлях нагору», — зазначає головна авторка роботи Мадлен Керр.
Таким чином, нова модель допомагає науковцям з’ясувати, чому Венера втратила можливість стати «другою Землею». Адже доля цих планет виявилася протилежною: якщо Земля розвинула умови, сприятливі для життя, то Венера перетворилася на розпечене пекло з атмосферою, насиченою вуглекислим газом, та з температурами понад 460°C. Окрім того, дослідження відкриває нові перспективи для вивчення сценаріїв еволюції інших планет і пошуку світів, подібних до неї.
«Це відкриття можна порівняти з тим, яке значення мала теорія тектонічних плит для Землі. Ми тільки починаємо розуміти, як працює друга найближча планета до Сонця», — пояснює професорка Лоретта О’Нілл.
Щоб підтвердити або уточнити цю модель формування корон, у найближчі роки Венеру вивчатимуть кілька нових місій: NASA VERITAS і DAVINCI (запуск очікується у 2030-х), а також європейська EnVision. Вони зможуть зібрати більше даних про поверхню та внутрішню структуру планети.
