Сусідню планету довго вважали застиглою. Нові розрахунки свідчать, що Венера змінюється й досі. Величезні розломи на її поверхні могли утворитися зовсім недавно, а деякі, схоже, продовжують розширюватися. Підказкою стала висота і ширина їхніх країв.
Сліди тектоніки на поверхні
Гігантські розломи в корі Венери простягаються на відстань до 10 000 км. Схожі структури є і на нашій планеті, найвідомішою серед них вважають Східноафриканський рифт.
Досі залишалося незрозумілим, коли саме ці розломи виникли. Науковці припускали вік понад сто мільйонів років і трактували побачене як спадок далекого минулого.
Комп’ютерна перевірка гіпотези
Команда дослідників з ETH Zurich під керівництвом професора геодинаміки Тараса Ґері побудувала тривимірну модель високої роздільності. Раніше подібні розрахунки були переважно двовимірними та спиралися на спрощені уявлення про властивості порід. Провідний автор дослідження Сі Ян виконав цю роботу під час навчання в магістратурі. Її результати опубліковані в рецензованому журналі Nature Geoscience.
Моделювання показало, що «плечі» рифту, тобто підняті смуги вздовж його країв, залишаються широкими й високими тоді, коли сама структура молода за геологічними мірками. Висоту вони зберігають, поки рух триває або щойно припинився. Чим давніша система, тим пологішими та вужчими стають ці «плечі».
Ще один результат стосується швидкості. Розломи розходяться від 3 до 10 см на рік, і це помітно більше за попередні оцінки, як зазначає Phys.org.
Що видно з орбіти
Змодельовані «плечі» рифтів збіглися з тим, що видно на картах поверхні, отриманих під час місії Magellan у 1990-х роках. Такі структури справді помітні на знімках, тож розрахунок отримав підтвердження зі спостережень.
Ще у 2023 році повторний аналіз тих самих архівних даних показав зміну форми жерла вулкана Маат Монс між знімками, зробленими протягом 1991 року, що вважають першим прямим свідченням виверження на Венері. Нова робота додає до вулканізму ще й тектоніку, тож уявлення про застиглу планету втрачає опору одразу з двох боків.
Орієнтир для майбутніх місій
Результати розрахунків вкажуть, які ділянки варто обстежити першочергово. Космічні агенції NASA і ESA готують одразу кілька апаратів для польоту до Венери, і кожному з них потрібні конкретні цілі, про що йдеться в релізі ETH Zurich.
Участь у європейській місії EnVision беруть Тарас Ґеря і професор геофізики Пол Текклі, які розробляють прилади для аналізу поверхні планети. Старт запланований на початок 2030-х років, а програма спостережень охопить усе — від ядра до верхніх шарів атмосфери.
Ширший інтерес до роботи пов’язаний з екзопланетами. Автори дослідження розраховують знайти ознаки, які полегшать виявлення кам’янистих світів за межами Сонячної системи.
