Європейська південна обсерваторія отримала найбільш детальне зображення туманності Тарантул

Скориставшись чудовими можливостями оглядового телескопа VLT (VST) Європейської південної обсерваторії ESO, астрономи зуміли отримати найбільш детальне зображення туманності Тарантул. Одночасно VST зазнімкував безліч інших цікавих об’єктів, розташованих на її околицях.

Туманність Тарантул це найяскравіша і найкрасивіша деталь Великої Магелланової Хмари — галактики-супутника Чумацького Шляху. Вона є регіоном активного зореутворення довжиною понад 1000 світлових років.

Зображення VST демонструє безліч зір, газових хмар, які світяться та залишків наднових. Так, у самому центрі туманності Тарантул знаходиться розсіяне скупчення NGC 2070. Його серцем є компактне молоде зоряне скупчення R136, маса якого становить близько 450 тис. сонячних. Це будинок для безлічі масивних та яскравих світил.

Сподобався контент? Підписуйся на нашу спільноту і отримуй більше про космос Друковані журнали, події та спілкування у колі космічних ентузіастів Підписатися на спільноту

Головною зорею скупчення є блакитний гіпергігант R136a1. Маса світила оцінюється у 315 сонячних, воно випромінює у 8,7 млн ​​разів більше світла, ніж наше Сонце. На сьогодні R136a1 займає верхній рядок у списку найбільших зір, відомих науці.

Інше, значно старіше зоряне скупчення Туманності Тарантул — Hodge 301. У минулому, принаймні 40 його зір перетворилося на наднові, викинувши свою речовину в навколишній простір. Як приклад подібного залишку можна навести SNR N157B — «надміхур», що містить у собі розсіяне зоряне скупчення NGC 2060.

Крім самої туманності Тарантул, на знімку VST зображено безліч інших цікавих об’єктів. Так, на її околиці в правому нижньому кутку кадру можна ідентифікувати місце спалаху знаменитої наднової SN 1987A. Зліва від Туманності Тарантул помітно яскраве розсіяне скупчення NGC 2100, що є сяючим розсипом блакитних зір в оточенні червоних.

У центрі знімка зафіксовані зоряне скупчення та емісійна туманність NGC 2074. Це гігантський пиловий стовп довжиною приблизно у 20 світлових років, що майже у п’ять разів більше відстані від Сонця до найближчої до нього зоряної системи Альфа Центавра. Він приречений на зникнення за найближчий мільйон років. У міру того, як у скупченні утворюватимуться нові зорі, їхне випромінювання та сильний зоряний вітер поступово розсіють пилові стовпи в навколишньому просторі.

Зображення було отримане завдяки спеціально спроєктованій для телескопа VST, 256-мегапіксельній камері OmegaCAM. Фото складається зі знімків, зроблених через чотири кольорові світлофільтри, один з яких виділяє червоне свічення іонізованого водню.

За матеріалами https://www.eso.org