Більшість метеорних потоків, які щорічно прикрашають земне небо, важко помітити через те, що вони дуже слабкі: навіть в епоху максимуму вони «продукують» не більше 5 метеорів за годину. Втім, буває й таке, що потужність потоку вимірюється десятками «падаючих зірок» на годину, але побачити його ми все одно не можемо. Саме такими є Денні Арієтиди з радіантом у сузір’ї Овна. Річ у тім, що в період їхньої активності (яка триває з кінця травня по двадцяті числа червня) поблизу радіанту цього потоку перебуває Сонце.
Побачити метеор на світлому небі можливо лише тоді, коли це яскравий болід, але таких ніколи не буває багато, і визначити за ними радіант (точку на небі, звідки «вилітають» метеорні частинки) зазвичай дуже важко. На щастя, спостерігати метеори можна не тільки візуально. Ще під час Другої Світової війни обслуга британських радіолокаційних станцій виявила, що метеорні сліди непогано відбивають радіохвилі. Їх швидко навчилися відрізняти від «сигналів» німецьких бомбардувальників, а несподіваним відкриттям скористались астрономи.
Магазин від Universe Space Tech
Журнал Астероїди і Комети №1 2026 (194) – Тверда Палітурка
До товаруУже 1947 року співробітники британської радіообсерваторії Джодрел Бенк зареєстрували перший денний метеорний потік із радіантом у сузір’ї Овна, максимум якого припадав на початок червня та міг сягати 60 метеорів на годину — не сильно поступається середній піковій потужності Персеїд. Минуло багато часу, поки орбіти метеорних частинок нарешті вдалось обчислити, й учені звернули увагу, що їхні орбітальні елементи дуже нагадують астероїд Ікар (1566 Icarus), здатний наближатися до Землі на відстань 0,035 а.о., або ж 5,2 млн км. Цілком імовірним здавалося, що речовина, вибита з його поверхні під час зіткнень з іншими метеороїдами, отримала можливість «підходити» до нашої планети ще ближче й навіть влітати в її атмосферу.
У 1986 році відомий американський любитель астрономії Дональд Макгольц відкрив свою другу комету, що отримала позначення 96P/Machholz. Вона підходила на роль «батьківської комети» для Арієтид навіть краще, ніж Ікар. Принаймні з нею вдалося «зв’язати» подвійний метеорний потік δ-Акварид, який спостерігається в кінці липня та на початку серпня.
Джерелом потоку може бути і якесь інше тіло з Комплексу Макгольца. Вважається, що, окрім самої 96P/Machholz, він включає в себе дві групи комет, вісім метеорних потоків та принаймні один астероїд. Схоже що усі вони походять від одного тіла, що могло розпастися тисячі років тому через тісне зближення із Сонцем. А подальша взаємодія з Юпітером змінила їхні орбіти.
Підтвердити спорідненість потока з конкретним тілом могли би спектральні спостереження, але у випадку денних метеорів вони сильно ускладнені, тому остаточно це питання наразі не вирішене.
Насправді побачити деякі метеори потоку Денних Арієтид все ж реально, особливо якщо спостерігати далеко від міських вогнів. До того ж Місяць буде під горизонтом, тож він не заважатиме. 7–8 червня радіант потоку сходить на початку навігаційних сутінків, коли небо ще достатньо темне й на ньому можна помітити світила до 3-4 зоряної величини. Об’єкт, який швидко рухається, для кращої помітності має бути на одну-дві величини (у 2,5–6 разів) яскравіше. Якщо почати дивитись у бік північно-східної частини горизонту о 3:00 – 3:30 годині ночі, протягом 40–60 хвилин (до того, як світанок почне суттєво заважати спостереженням) таких яскравих метеорів може з’явитися до 5-7, за умови прозорої атмосфери. На відміну від звичайних «падаючих зірок», вони летітимуть знизу вгору.
Крім того, не виключено що невдовзі після сходу радіанту вам пощастить побачити рідкісного типу метеори – так звані грейзери. Це метеори, що летять майже паралельно поверхні Землі, і нерідко навіть не повністю згорають в атмосфері. Зазвичай вони мають дуже довгі треки – ледь не через усе небо.
Про інші цікаві небесні події червня 2025 року можна прочитати тут.
