Нове дослідження, засноване на вимірюванні поляризації відбитого світла, показує, що астероїди різних типів можуть мати тонкий шар троїліту. Це може бути свідченням того, що колись вони були частинами одного об’єкта.
Рідкісний мінерал на астероїдах
Джо Масіеро з Центру інфрачервоної обробки та аналізу в Каліфорнійському технологічному інституті та команда його колег нещодавно опублікували в The Planetary Science Journal дослідження, яке потенційно може стати початком перевороту в наших уявленнях про еволюцію Сонячної системи. Хоча, на перший погляд, воно досить незначне.
Йдеться про шари нового мінералу, який називається троїлітом. Це сполука заліза із сіркою і вона є на Землі, хоча і зустрічається нечасто. А тепер за допомогою приладу WIRC+Pol в обсерваторії Паломар Каліфорнійського технологічного інституту її знайшли й на астероїдах у вигляді тонкого шару пилу.
Магазин від Universe Space Tech
Журнал Астероїди і Комети №1 2026 (194) – Тверда Палітурка
До товаруМожлива сенсація полягає в тому, що всі ці астероїди, як свідчать звичайні спектроскопічні дослідження, належать до різних класів. Одні з них металеві, а інші — силікатні. Вони сильно відрізняються не тільки за хімічним складом, а й за блиском та густиною.
Спільне утворення
Прилад WIRC+Pol аналізує поляризацію відбитого світла, тобто те, як в одній площині відбуваються коливання у цих електромагнітних хвилях. Ця величина змінюється разом із фазою астероїда, тобто тим, яка частина його освітленої поверхні була повернута до нас. Саме за допомогою цього був виявлений тонкий шар, який раніше не помічали.
Насправді трактувати шар троїліту, який є і на силікатних, і на металевих астероїдах, можна по-різному. Однак автори дослідження достатньо обґрунтовано вважають, що він є свідченням того, що астероїди різних типів могли утворюватися в результаті руйнування одного і того самого тіла.
Звісно, йдеться не про те, що таке тіло мало бути єдиним. Подібних об’єктів мало існувати багато, і всередині кожного з них відбувалося гравітаційне розшарування: щільніші матеріали занурювалися глибше, тоді як легші залишалися ближче до поверхні. Згодом, у процесі фрагментації, з них формувалися тіла різних типів.
Проблема лише в тому, що сучасні уявлення про еволюцію Сонячної системи виключають такий сценарій. З планетезималями, первинними тілами, від яких мали відколюватися астероїди, такого ніяк не могло відбуватися. Тож можливо, це дослідження є важливішим, ніж здається на перший погляд.
За матеріалами phys.org
