Команда європейських астрономів підтвердила давнє припущення про те, що масивні «зорі-втікачки» в минулому були частиною подвійних систем і були викинуті в результаті вибуху компаньйона. Їм вдалося пов’язати таку зорю і залишок наднової.
У той час як більшість зір, зокрема наше Сонце, рухаються відносно своїх сусідів з невеликою швидкістю, «зорі-втікачки» мчать крізь міжзоряний простір зі швидкістю від десятків до сотень кілометрів на секунду. Астрономам відомо, що багато таких об’єктів у минулому були частиною щільних скупчень і потім були викинуті під дією гравітації своїх сусідів. Однак цей механізм важко пояснює походження наймасивніших втікаючих зір, які важко прискорити до високих швидкостей таким чином.
У 1961 році голландський астроном Адріан Блау представив альтернативну ідею: масивні «зорі-втікачки» колись були частиною подвійної системи і потім викинуті, коли їх компаньйон колапсував, що супроводжувалося вибухом наднової.
Через десятиліття у теорії Блау з’явився доказ: зоря HD 37424. Її маса становить від 12 до 13 мас Сонця, вона розташована всередині туманності Медуза, яка є залишком наднової.
Відкриття було зроблено під час вивчення даних, зібраних місією Gaia, яка точно виміряла положення і напрямок руху величезної кількості зір Чумацького Шляху. Крім того, астрономи проаналізували спектроскопічні дані про зорі, що втікають, які розкривають інформацію про їх температуру, склад і еволюційний стан.
Один кандидат особливо виділявся: HD 254577. Комбіновані спостереження показали, що це масивна, високорозвинена зоря, яка більше не є частиною подвійної пари. Це відповідає припущенню, що вона колись співіснувала з подібним компаньйоном, відповідаючи критеріям зорі-попередниці наднової.
Після цього команда застосувала методи моделювання, щоб реконструювати траєкторію польоту HD 254577. Вони підтвердили її зв’язок з туманністю IC 443, також відомою як туманність Медуза, яка є залишком наднової. За розрахунками вчених, HD 254577 була викинута в космос в проміжку між 10 і 30 тисячами років тому.
Результати дослідження показують, що справжній центр вибуху залишку наднової може знаходитися далеко від його геометричного центру, оскільки IC 443 асиметрично розширюється через щільні молекулярні хмари. Вони також вказують на те, що зоря, яка вибухнула, мала дуже велику масу, що перевищувала масу Сонця в 30 разів. Це відкриття може допомогти в пошуку інших масивних зір втікачів і дозволити астрономам простежити їх походження до залишків колишніх компаньйонів.
Раніше ми розповідали про те, як зоря приховала від астрономів свій справжній вік.
За матеріалами Phys.org
