Майже пів століття тому космічний апарат Voyager 1 відірвався від Землі, щоб вирушити у подорож, розраховану лише на п’ять років. Сьогодні ж цей ветеран космосу став найвіддаленішим об’єктом, коли-небудь створеним людством. Проте час невблаганний навіть для космічних героїв: цього тижня NASA офіційно оголосила про вимкнення одного з останніх наукових приладів апарата. Це рішення було ухвалене не через несправність, а заради виживання — щоб продовжити функціонування зонда у крижаній порожнечі міжзоряного простору.
Інженери Лабораторії реактивного руху (JPL) у Південній Каліфорнії працюють у режимі ювелірної точності, намагаючись відтермінувати неминуче. Космічний зонд Voyager 1 поступово вичерпує свої запаси енергії, й кожен зекономлений ват сьогодні означає зайвий місяць зв’язку із Землею завтра.
П’ятирічна місія, що триває 50 років
Історія Voyager 1 розпочалася 5 вересня 1977 року, коли ракета Titan-Centaur вивела його на орбіту з мису Канаверал. Конструкція вагою близько 815 кг із величезною 3,7-метровою антеною була спроєктована для амбітного, але короткого туру Сонячною системою.
Причиною старту став унікальний астрономічний шанс, який випадає раз на 175 років. Наприкінці 1960-х вчені розрахували, що планети-гіганти — Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун — вишикуються у лінію. Це дозволило апаратам використовувати гравітацію кожної планети як «рогатку», прискорюючись і змінюючи курс без додаткових витрат палива. Хоча через бюджетні обмеження NASA скоротила початковий план, Voyager 1 і його близнюк Voyager 2 перевершили всі сподівання, пропрацювавши у 10 разів довше запланованого терміну.
Від вулканів Іо до міжзоряної безодні
Перші кроки Voyager 1 змінили наше розуміння космосу. У 1979 році він пролетів повз Юпітер, де вперше в історії виявив активні вулкани на супутнику Іо — це стало сенсацією, адже до того вулканізм вважався виключно земним явищем. Згодом, у 1980 році, апарат досяг Сатурна, передавши детальні знімки його кілець та гігантського супутника Титана. Саме зближення з Титаном змінило траєкторію зонда, спрямувавши його вгору від площини екліптики — назавжди геть від планет у бік далеких світил.
У 1990 році місію перейменували на Interstellar Mission («Міжзоряна місія»). 25 серпня 2012 року Voyager 1 офіційно став першим рукотворним об’єктом, що перетнув геліопаузу — межу, де сонячний вітер стикається з вітром інших зір. Відтоді апарат подорожує у справжньому міжзоряному просторі, збираючи дані про середовище, якого людство ніколи раніше не торкалося.
24 млрд км та доба очікування
На сьогодні Voyager 1 перебуває на приголомшливій відстані — понад 25 млрд кілометрів від Землі. Радіосигнал, що рухається зі швидкістю світла, долає цю прірву за 23 години. Це означає, що будь-яка відправлена команда інженерами отримує відповідь лише через дві доби.
Джерелом живлення апарата є радіоізотопний термоелектричний генератор (РІТЕГ), що перетворює тепло від розпаду плутонію на електрику. Проте цей «ядерний двигун» згасає: щороку потужність зменшується приблизно на 4 вати. У лютому 2026 року рівень енергії впав до критичної позначки, ледь не спровокувавши автоматичне вимкнення систем захисту. Команді NASA довелося діяти на випередження.
Жертва заради науки
17 квітня 2026 року інженери надіслали команду на деактивацію одного з ключових наукових інструментів — Low-Energy Charged Particle (LECP). Цей прилад десятиліттями вимірював потоки іонів, електронів та космічних променів, допомагаючи науковцям складати карту структури простору за межами нашої системи. Аналогічний прилад на Voyager 2 був вимкнений у березні 2025 року.
«Вимкнення наукових інструментів — це завжди болісне рішення для команди, — зазначив Карім Бадаруддін, керівник місії у JPL. — Але це єдиний спосіб врятувати всю місію і зберегти зв’язок».
Наразі на борту Voyager 1 залишаються лише два активні наукові прилади: один для вивчення плазмових хвиль, інший — для вимірювання магнітних полів.
Плани на 2030 роки
Попри складну ситуацію, у NASA є «туз у рукаві». Інженери готують радикальну операцію з енергозбереження під кодовою назвою Big Bang («Великий вибух»). План передбачає скоординовану заміну застарілих компонентів, що споживають багато енергії, на більш економні альтернативні системи.
Перші випробування цієї стратегії відбудуться на Voyager 2 у травні та червні 2026 року. Якщо процедура пройде успішно, аналогічний маневр застосують до Voyager 1 не раніше липня. У разі успіху науковці сподіваються навіть на тимчасове повернення у стрій приладу LECP.
Кінцева мета команди — підтримувати роботу хоча б одного наукового приладу на обох апаратах до початку 2030-х років. Поки у серцях цих сталевих мандрівників жевріє атомне тепло, вони продовжуватимуть надсилати безцінні дані з місць, де панує вічна ніч і куди ще не долітала жодна людська машина.
Раніше ми повідомляли про те, як Voyager 1 втратив можливість пересилати дані на Землю.
За матеріалами NASA JPL
