Науково-фантастичний роман Нільса Вестербоера «Афон 2643», який вийшов українською у видавництві «Лобстер», — це детектив, події якого відбуваються у майбутньому, в монастирі, на вигаданому супутнику Нептуна Афоні. Проте головна інтрига в ньому крутиться не навколо космосу чи християнства, а навколо штучного інтелекту. Українською книгу нещодавно видало видавництво «Лобстер», придбати її можна на офіційному сайті видавництва за посиланням.
Джерело: Видавництво «Лобстер»
Сучасна фантастика
«Афон 2643» Нільса Вестербоера з повною впевненістю можна назвати найсвіжішою науковою фантастикою. Німецькою роман з’явився 2022 року, а вже 2025-го видавництво «Лобстер» надрукувало його українською.
Події у ньому відбуваються в далекому майбутньому, і цифри 2643 позначають рік. Людство заселило Сонячну систему, досягло високого рівня в генетичній модифікації живих організмів і створило справді потужний штучний інтелект, й останній відіграє у романі одну з ключових ролей.
Роман справді цікавий, але від самого початку може стати справжнім випробуванням для читача. Річ у тім, що багато явищ і назв, які спершу здаються цілком зрозумілими, за кілька абзаців починають викликати сумніви.
Головні герої
Узяти хоча б головного героя — інквізитора Рюда Картайзера. Від людини, рід занять якої називається цим словом, очікуєш якоїсь твердості у вірі, яка, скоріш за все, має бути християнською. Проте коли ми його вперше бачимо на станції, що обертається навколо Нептуна, він сидить у готельному номері голий, а його ШІ-помічниця прив’язує його до труби.
Так, у нього є персональний ШІ на ім’я Цак, і вона тільки формально є інструментом, який служить для того, аби полегшити його життя. Фактично ж вона має власну волю, інколи сильнішу, ніж у Рюда, власні судження, часто бере на себе ініціативу в розмові з іншими персонажами, й взагалі події в романі читач сприймає переважно її очима.
Спершу складається враження, що сам Рюд Картайзер — плаксивий, несамостійний і тупуватий придаток до свого штучного інтелекту. Але потім він демонструє і рішучість, і витримку, і самостійність, його історію розкривають повніше, і стає зрозуміло, що вся річ у тім, що ми бачимо персонажа, в минулому якого була сильна травма, а нещодавно він пережив особисті проблеми й усьому цьому дає вихід, коли лишається на самоті з ШІ.
Що ж до його професії головного героя, то слово «інквізиція» в перекладі з латини означає «розслідування». Тобто Рюд — усього лише слідчий, типовий головний персонаж детективу, який діє за дорученням організації, що має певні повноваження. Але при цьому займається він не питаннями релігійних переконань, а проблемними штучними інтелектами.
Афон 2643 року
Саме з оманливим статусом Рюда пов’язана річ, яка одразу напружує, коли починаєш читати роман. Його назва — це відсилання до гори Афон у Греції, розташованої на однойменному півострові. На ній розташовано більше десятка православних монастирів, і фактично вся вона є територією, де досі діють середньовічні релігійні правила.
У романі ж Вестербоера таку назву має маленький супутник Нептуна, діаметром усього кілька кілометрів, на якому розташований монастир православних відлюдників, де стався дуже вже підозрілий нещасний випадок зі смертельними наслідками. До речі, сам супутник — вигаданий, але він описаний достатньо правдиво, і насправді неможливо виключити, що у майбутньому, коли далеку восьму планету дослідять краще, біля неї не знайдуть чогось подібного.
Але важливо не це, а питання, яке виникає з перших сторінок: а що представник інквізиції, організації, що зазвичай асоціюється з римо-католицькою церквою, робить у православному монастирі? Та ще й зі своєю помічницею, яка постійно присутня у вигляді голограми молодої симпатичної жінки, до того ж часто дуже легко одягненої?
Виникає враження, що Вестербоер намагався використати тему християнської релігії, але так і не розібрався навіть в її основах.
Монахи на Афоні як для вірян християн надзвичайно мало говорять про Бога, душу та віру. Зате коли виявляється, що один із них — жінка, то інший відлюдник цілком у дусі представників ЛГБТ-руху видає: «А хто вирішує, хто чоловік, а хто — жінка?».
На тлі всього цього наявність на супутнику-монастирі ферми з вирощування халяльного м’яса дивує вже не так сильно. Зрештою, в романі Вестербоера систему Нептуна населяють переважно турки. То чому б православним відлюдникам не виготовляти їжу за інструкціями пророка Мухамеда?
У порівнянні з тим, що майбутнє Вестербоера — це світ високих біотехнологій, зовнішній вигляд самої ферми цілком гідний того, щоб опинитися на картині, що зображує пекло.
Та найцікавіше те, що згодом для всього знаходиться цілком просте й раціональне пояснення. Заради цього «Афон 2643» справді варто дочитати до кінця. Зрештою, це детектив, у якому читач разом із головними героями не лише шукає можливого вбивцю, а й намагається збагнути, що насправді відбувається довкола. Вестербоер, до того ж, примудряється подавати деякі ключові для розуміння світу речі простим текстом лише після трьохсотої сторінки — і сварити його за це після завершення читання вже якось не кортить.
Найважливіша технологія
Світ «Афона 2643» сформований технологіями, які на сьогодні ще не винайдені. І деякі з них здаються, скажімо так, занадто сміливими й сумнівними. Наприклад, коли автор описує двигуни, здатні розігнати космічний корабель до швидкості понад тисячу кілометрів за секунду всього за кілька десятків хвилин, питання виникає не стільки до самого фізичного процесу (його принаймні теоретично вже описано), скільки до того, як люди на борту взагалі можуть витримати такі перевантаження.
З емітером голограми Цак ще більша проблема. Бо вона тільки на словах зветься голограмою, тобто грою світла та тіні. Насправді ж вона має щільність, що дозволяє носити сукню з дуже легкої, але реальної тканини. А сам прилад, який усе це створює, мало того, що не підсмажує все, що є між ним і голограмою, так ще й при цьому може вміщуватися у кишені.
Ну і спосіб, у який на Афоні створюється гравітація. Автор молодець, що не забув, що на такому маленькому тілі вона дуже слабка. Але використовувати замість звичних для фантастики магнітних чобіт спеціальні частинки, які треба вводити ін’єкційно і зі знеболенням раз на кілька днів — ідея досить невдала навіть без тієї кривавої демонстрації, яка наявна у книзі.
Але найголовніша технологія, яка визначає вигляд цього майбутнього, — штучний інтелект, який вже не тільки не поступається людському, а й переважає його. ШІ є не лише у головного героя, вони — всюди, й керують усіма складними процесами. Тож тепер навіть посудомийна машина може показувати свій характер.
Такий ШІ існує й на Афоні, і з ним справді виникають проблеми. Роман починається з історії про жінку, яка за кілька років довела свого чоловіка до смерті, використовуючи знання його слабкостей проти нього, водночас ніби піклуючись про нього. Важко сказати, чи вважали б такі дії злочином сучасні юристи, але у світі «Афона 2643» вони ним є.
Бо штучні інтелекти надто вже добре вміють вивчати реакції людей, з якими спілкуються, і дуже непогано передбачають їхню поведінку. А значить, маніпулювати людьми й підводити їх до ситуацій, в яких їхня смерть буде здаватися природною чи результатом нещасного випадку, для них цілком до снаги.
І ця проблема справді може бути реальною. Ми звикли вважати свої вчинки результатом таємничого процесу, який називається нашою душею. Але на практиці вони можуть піддаватися статистичному аналізу. У звичайних умовах скористатися цим буде складно, через велику кількість випадкових процесів і взаємодій, які треба врахувати. А ось у поритому шахтами астероїді, де живуть тільки шестеро відлюдників, це значно простіше.
Саме з цим і доведеться розбиратися Рюду, який, на щастя, дуже добре вміє «забалакувати» штучні інтелекти, бо знає, де їхні слабкості, й дуже уважний до того, як вони граються словами. Як усе це пов’язано з убивствами в печерному монастирі, можна дізнатися, якщо дочитати книгу до кінця. На вас буде чекати відкриття, що навіть не штучний інтелект є ключовою технологією цього світу, і герої від самого початку ходили повз головне диво й головну загадку. Але на те він і детектив, щоб відшукати відповіді самому.
