Альбірео, або ж β Лебедя, — п’ята за яскравістю зоря у сузір’ї Лебедя. Навіть у невеликий телескоп видно, що насправді це пара світил, одне з яких є блакитним, а інше — жовтим, майже помаранчевим. Разом вони нагадують прапор України.
Альбірео
23 серпня Україна відзначає День Державного прапора. Вулиці наших міст та стрічки новин рясніють синьо-жовтими кольорами. Взагалі таке поєднання можна побачити багато де, зокрема і на небі.
Так, наприклад, саме синьо-жовтою є зоря Альбірео, або ж β Лебедя. Вона відома людям із давніх-давен, оскільки разом із Денебом (α Лебедя), Дженахом (ε Лебедя), Садром (γ Лебедя) та δ Лебедя, яка власної назви не має, утворює астеризм Північний хрест. Він є найпомітнішою складовою сузір’я Лебедя. Ввечері 23 серпня він розташується практично над головою, тож його важко буде не помітити.
І зовсім вже легко буде знайти серед зір Альбірео. З усіх зір Хреста найяскравішою є Денеб, що утворює його найкоротший бік. Протилежний до нього відтинок є найдовшим. На кінці його і розташовується Альбірео. Якщо уявити, що хрест — це лебідь із розпростертими крилами, то Альбірео буде його головою.
Магазин від Universe Space Tech
Колекція журналів Universe Space Tech №1
До товару
Плутанина з назвою
Сучасна назва зорі Альбірео є результатом серії помилок. На перший погляд, може здатися, що це якась арабська назва. Проте на зоряних картах середньовічного сходу вона називається al-Minhar al-Dajajah, тобто «клюв курки». То звідки ж взялася сучасна назва?
Усе почалося зі стародавніх еллінів, які сузір’я Лебедя називали «Орніс», тобто Птах. Згодом цю назву запозичили араби, й вона трансформувалася в «Урніс». Потім роботи арабських вчених переклали назад на європейські мови, й у процесі вчені вирішили, що йдеться про рослину, яка латиною зветься «ірео».
До слова додали латинський артикль «ab», утворивши назву «Ab Ireo». Саме під цим позначенням зорю почали згадувати в працях учених. Згодом інші дослідники вирішили, що перекладачі помилилися, і вважали назву оригінальним арабським словом, яке начебто мало звучати як «аль-Бірео». Коли ж плутанину нарешті з’ясували, до варіанта «Альбірео» вже всі звикли, тож виправляти було запізно.
Багатокомпонентна система
Звичайно, що одночасно і жовтою, і блакитною жодна зоря бути не може. Однак навіть у невеликий телескоп було видно, що насправді це пара світил: одне жовто-помаранчеве, а друге — блакитно-біле. При цьому відстань між ними складає 35 кутових секунд, через що тривалий час астрономи вважали, що це оптично подвійна система, тобто компоненти її тільки здаються близькими, а насправді їх розділяють світлові роки.
Проте й тепер природа цих двох зір залишається спірною. Річ у тім, що астрометричний супутник Hipparcos у 90-ті роки XX століття показав, що відстань до головного компонента (помаранчевого) складає 434 св. роки, а до меншого (блакитного) — 401 св. рік. Тобто в реальності між ними понад 30 світлових років. При цьому вік обох світил оцінюється приблизно у 100 млн років.
Натомість сучасніші дослідження, здійснені космічним телескопом Gaia, показують, що відстань до зір становить 330–390 св. років і вони розташовані поруч. Однак при цьому саме вимірювання має велику похибку. Хай там як, а навіть якщо зорі утворюють гравітаційно зв’язану систему, період їхнього обертання навколо спільного центру мас перевищує 100 тис. років.
При цьому більша з двох зір сама по собі є кратною системою із заплутаною історією дослідження. З головним компонентом системи, який має назву Альбірео Аа, все більш-менш зрозуміло. Маса цієї зорі у 5,2 раза перевищує сонячну. Через свою велику масу вона ж встигла проеволюціонувати до стадії червоного гіганта і зараз має спектральний клас K2II. При цьому її діаметр збільшився до 58 сонячних, а за світимістю вона у 1259 разів перевищує Сонце.
Те, що в Альбірео А є близький компаньйон, почали підозрювати ще у XIX столітті, однак остаточно підтвердили існування супутника тільки у другій половині ХХ століття. Існування додаткового об’єкта у 1976 та 1982 роках підтвердили дві різні групи астрономів, але отримані ними параметри не збігалися. Науковці вирішили, що мають справу з двома різними зорями, які отримали назву Альбірео Аb та Альбірео Ас. Щоправда, з часом було підтверджене існування тільки другої з них.
У 1990-ті відкрили ще один компонент, який отримав назву Альбірео Аd. Що ж до Альбірео Аb, то її існування так і не було підтверджене. Зараз вважається, що навколо Альбірео Аа кружляє два супутники. На відстані в 1,9 а.о. від неї обертається червоний карлик Альбірео Аd. Маса його складає 8,5 % від сонячної, а один оберт навколо зорі він робить трохи більше, ніж за один земний рік.
Разом ця пара обертається навколо спільного центру мас з Альбірео Ас за 121 земний рік. Маса останньої зорі складає 2,7 сонячної. Це гаряче біло-блакитне світило з температурою поверхні у 10 тис. К.
Як вже було сказано вище, щодо того, чи пов’язана з усім цим Альбірео В, впевненості немає. Якщо це так, то вона повинна мати спільний центр мас з усією вищеописаною системою. У будь-якому разі вона являє собою так звану Be-зорю з температурою поверхні у 13 тис. К, масою у 3,7 сонячної, та має у 230 разів більшу світимість, ніж у нашої рідної зорі.
Альбірео приховує ще чимало таємниць, але астрономи сподіваються, що в майбутньому розгадають їх усі.
