Науковці дослідили, чи можуть усі сім планет системи TRAPPIST-1 мати свої супутники. Коротка відповідь — так. Однак для цього вони мають бути невеликими й перебувати дуже близько до планети.
Система TRAPPIST-1
TRAPPIST-1 — це планетна система, розташована за 40 св. років від нас. Вона відома тим, що включає сім землеподібних планет, які обертаються навколо червоного карлика. Їхні орбіти розташовані настільки щільно одна до одної, що цілих три з них перебувають у «зоні життя». Цілком можливо, що на них є рідка вода.
А от що досі залишається загадкою, так це можливість якоїсь із них за настільки щільного пакування мати власні супутники. Саме цьому питанню присвячена стаття Шубхама Дея та Шона Реймонда, опублікована на сервері препринтів arXiv.
Почали вони з того, що розглянули кожну планету окремо. Мінімальний радіус, на якому може розміщуватися супутник, називається межею Роша. Ближче за неї місяць буде розірваний припливними силами. Максимальна відстань — сфера Гілла. За нею гравітація просто не може утримати інше небесне тіло.
Науковці розрахували ці межі для кожної планети системи TRAPPIST-1 і розмістили в проміжку між ними 100 супутників різного розміру. Розрахунки показали, що такі супутники справді можуть існувати.
Система в цілому
Однак усе це враховує тільки окремі планети, без урахування того, що вони постійно впливають одна на одну. Саме ці взаємодії є головною причиною сумнівів щодо можливості існування супутників у системі TRAPPIST-1.
Науковці змоделювати одразу всю систему і дійшли висновку, що принаймні частина тих супутників, які мали перебувати далі від планет, на своїх місцях не втрималися б. Вони все ще лишаються можливими, але мають бути відносно невеликими й розташовуватися ближче до межі Роша.
Особливо це помітно для планети b, розташованої найближче до світила, і планети e, що перебуває в середині «зони життя». Тобто повністю виключати існування супутників для цих планет не можна. Проте дізнатися, чи справді вони існують, ми зможемо ще нескоро — сучасні астрономічні інструменти поки що не мають достатньої роздільної здатності.
За матеріалами phys.org
