Серед чотирьох газових гігантів Сонячної системи Нептун — найвіддаленіший від Сонця і має найменше супутників — 16. Тому про них згадують дуже побіжно. Ми вирішили зламати цю тенденцію й розповісти про те, що собою являють ці тіла.
«Відкритий на кінчику пера» Нептун
Найбільші супутники Юпітера та Сатурна — Ганімед та Титан — майже постійно на слуху. А от про місяці Урана і, особливо, Нептуна згадують не так уже й часто. А дарма, адже про них теж є що розповісти. Наприклад те, що всі вони названі на честь героїв античних міфів, пов’язаних із морем та водою.
Чи знаєте ви, що найбільший супутник Нептуна був знайдений лише через 17 днів після виявлення самої планети. Історія відкриття цього крижаного гіганта взагалі є тріумфом наукового передбачення. Як відомо, все почалося з того, що після відкриття у 1781 році Урана науковці визначили його масу та орбіту і дійшли висновку, що тільки він пояснити аномалії в русі всіх інших планет не може.
На основі цього був зроблений висновок, що далі від Сонця має бути ще одна планета, якої досі ніхто не бачив. Вчені навіть розрахували точку на небі, де її треба шукати. Причому це незалежно один від одного зробили Джон Адамс у Великій Британії та Урбан Левер’є у Франції.
Обидва вони звернулися до спостерігачів пошукати її у вказаному місці. Проте королівський астроном Джордж Ейрі, хоча і спостерігав Нептун двічі, обробку цих спостережень відклав і тим самим сам себе позбавив слави першовідкривача восьмої планети. А ось Йоганн Галле узявся до справи одразу і вже у першу ніч спостережень підтвердив розрахунки Левер’є.
Саме тому про Нептун говорять, що його відкрили на кінчику пера, маючи на увазі те перо, яким на папері записували результати розрахунків.
Британці, було, засмутилися, що їх обійшли, але Джон Гершель (син першовідкривача Урана) швиденько збагнув, що у нової планети можуть бути супутники, тож попросив Вільяма Лассела пошукати їх, і той дуже швидко відкрив найбільший із них.
Тритон
Спочатку вчені називали це небесне тіло просто «супутник Нептуна». У 1880 році відомий астроном та популяризатор науки запропонував назвати його Тритоном на честь сина Посейдона з давньогрецьких міфів, який любив перетворюватися на рибу. Однак остаточно назва закріпилася за цим місяцем лише в середині ХХ століття.
За радіуса 1353,4 км Тритон є сьомим за розміром супутником у Сонячній системі. Його густина становить 2,061 г/см3. Це означає, що десь всередині нього мають ховатися силікатні породи, хоча значний об’єм також займають замерзлі леткі речовини.
Що стосується поверхні, то вона на 55 % складається із замерзлого азоту, на 35% — із водяної криги. Решта припадає на твердий вуглекислий газ та органічні сполуки. При цьому варіації рельєфу на Тритоні складають менш ніж 1 км. Тобто це — практично рівна, гладенька крижана куля.
Попри невеликий розмір, Тритон має свою атмосферу, тиск якої у 70 тис. разів менший, ніж на Землі на рівні моря. Складається вона переважно з азоту з невеликими домішками метану та чадного газу.
На рівній поверхні Тритона простежуються довгі смуги, а також два регіони, що нагадують замерзлі озера. І те, й інше може пояснюватися лише надходженням рідкого матеріалу. А це свідчить про можливу наявність гейзерів. Отже, Тритон є одним із небагатьох геологічно активних тіл у Сонячній системі.
Середня відстань Тритона від Нептуна становить 354 759 км за майже кругової орбіти. Тобто він віддалений від планети приблизно настільки ж, наскільки й Місяць від Землі. Один оберт він робить за 5,88 доби, причому обертання його є ретроградним, тобто рухається він у бік, протилежний обертанню планети.
Остання особливість, а також подібність хімічного складу поверхні до Плутона, змушує науковців припустити, що колись Тритон був частиною пояса Койпера, але потім був захоплений гравітацією Нептуна і став його супутником.
Нереїда
77 років тому, 1 травня 1949 року, у Нептуна виявили другий супутник. Його назвали Нереїдою на честь морських німф із грецької міфології. Тож якоюсь мірою його можна назвати Русалонькою.
Тривалий час про Нереїду майже нічого не було відомо, окрім того, що серед усіх супутників планет (за винятком найменших) вона має найбільший ексцентриситет орбіти — 0,75. Один оберт навколо планети вона здійснює приблизно за 360 земних діб, то наближаючись на 1,4 млн км, то віддаляючись на 9,7 млн км.
У 1989 році повз Нептун пролетів космічний апарат Voyager 2. Він зміг встановити, що діаметр Нереїди становить 340 км. Проте супутник саме перебував у найбільш віддаленій від планети точці своєї орбіти, тож розгледіти його як слід не вдалося. Фактично зараз саме Нереїда лишається найзагадковішим з усіх супутників планет Сонячної системи. Ми знаємо, що це досить велике тіло, але досі не маємо жодної карти його поверхні.
Інші великі супутники
Проте коли 1989 року Voyager 2 пролетів повз Нептун, він виявив чимало інших цікавих речей. Наприклад, шість нових супутників. Причому один із них, який згодом отримав назву Протей (на честь морського старця з давньогрецької міфології), виявився навіть більшим за Нереїду. Він має неправильну форму, але середній його діаметр складає аж 420 км.
Причина, чому Протей не побачили раніше, полягає в тому, що він надзвичайно темний. Його поверхня відбиває лише 6 % сонячного світла, і тому із Землі побачити його непросто навіть у дуже потужні телескопи.
На поверхні Протея є кратер Фарос діаметром близько 250 км, і загалом він виглядає так, ніби відносно нещодавно пережив велике зіткнення. Науковці вважають, що з часом це небесне тіло під дією власної гравітації може набути більш сферичної форми.
Ще три супутники з когорти тих, що відкрив Voyager 2, мають діаметр понад 100 км. Це Лариса, Галатея і Деспіна. Усі три названі на честь німф із давньогрецької міфології. Особливо цікавою є Лариса. Насправді цей супутник був відкритий ще 1981 року, а 1989-го його «перевідкрили».
Усі три супутники мають орбіти, нижчі за стаціонарну, і припливні сили поступово змушують їх падати. Зрештою вони або зруйнуються, утворивши нові кільця, або будуть поглинуті планетою.
Ще два супутники серед відкритих 1989 року мають діаметр менш ніж 100 км. Це Наяда з розмірами 96 × 60 × 52 км та Таласа з розмірами 104 × 100 × 52 км. Обидва є невеликими крижаними тілами.
Менші супутники
Говорячи про супутники Нептуна, не можна не згадати й про його кільця. Як і в інших планет-гігантів вони складаються з величезної кількості дрібних частинок. Цілком можливо, що вони є результатом руйнування якогось великого тіла, можливо, супутника, який нині вже не існує.
Також із прольотом Voyager 2 історія відкриття у Нептуна нових супутників не закінчилася. У 2002 науковці оголосили про відкриття у планети ще п’яти об’єктів: Галімеди, Неси, Сао, Лаомедеї та Псамафе. Усі вони є невеликими крижаними тілами, діаметр яких не перевищує кількох десятків кілометрів.
У 2013 році астрономи відкрили Гіппокамп. Цей супутник має діаметр усього 35 км. При цьому обертається він неймовірно близько від Нептуна, на відстані лише 105 тис. км від його поверхні. Науковці вважають, що він може бути уламком супутника Протей, який відколовся від нього під час зіткнення, яке утворило кратер Фарос.
У 2024 році астрономи відкрили у Нептуна ще два супутники, які поки що власних назв не мають, тільки позначення. Але, скоріш за все, це ненадовго. А можливо — вони не останні, які відкрили у цієї планети.
