Тривалий час зоря Gaia20ehk (Gaia-GIC-1), розташована за 11 тисяч світлових років від нас у сузір’ї Корми, була втіленням стабільності. Проте 2016 року її «поведінка» різко змінилася: спочатку з’явилися три дивні просідання яскравості, а 2021-го вона, за словами науковців, взагалі збожеволіла, почавши нерегулярно та сильно мерехтіти.
Аспірант Вашингтонського університету Анастасіос Цанідакіс, переглядаючи архіви, зрозумів: перед ним не просто технічний збій, а рідкісний доказ справжньої планетарної катастрофи. Про своє відкриття науковець опублікував статтю в The Astrophysical Journal Letters.
Інфрачервоний доказ
Головною загадкою було те, що саме затуляє зорю. Відповідь знайшли, порівнявши видиме світло з інфрачервоним випромінюванням. Виявилося, що в моменти, коли світило тьмяніло для наших очей, воно ставало неймовірно яскравим в інфрачервоному діапазоні.
Матеріал, який перекривав світло зорі, виявився гарячим, із температурою близько 627°C. Це пряма ознака «післясвічення» від зіткнення двох планетних тіл, які перетворилися на розпечену, грудкувату хмару уламків.
Смертельне рандеву
Використовуючи дані про масу зорі, яка в 1,3 раза важча за Сонце, та періодичність мерехтіння, астрономи вирахували орбіту цієї хмари.
Магазин від Universe Space Tech
Комплект журналів Місяць, Сонце та Юпітер & Сатурн
До товару- Дистанція: уламки обертаються на відстані 1,1 а.о. від зорі. Це майже ідентично відстані від Землі до Сонця.
- Маса утвореного пилу відповідає невеликому крижаному супутнику, наприклад, Енцеладу.
- Масштаб події: оскільки ми бачимо лише дрібний пил, самі планети, що зіткнулися, мали бути значно більшими.
Науковці припускають, що катастрофа була поетапною. Спочатку планети зближувалися по спіралі, переживши серію «дотичних» ударів — ті самі три спади яскравості 2016 року, а потім стався фінальний лобовий удар, що породив величезну хмару уламків.
Дзеркало нашого минулого
Чому Gaia20ehk така важлива для науки? Вона є «живою» ілюстрацією того, як формувалася Сонячна система. Згідно з основною теорією, наш Місяць виник саме так: у результаті зіткнення молодої Землі з іншою планетою розміром із Марс.
Сьогодні ми бачимо цей хаотичний процес у прямому ефірі в іншій частині Галактики. Це рідкісна можливість перевірити моделі, за якими народжуються скелясті планети, подібні до нашої.
Астрономи планують залучити телескоп James Webb, щоб детально простежити за охолодженням уламків. Крім того, вчені покладають великі надії на обсерваторію Віри Рубін, яка протягом наступного десятиліття може виявити близько сотні подібних «космічних ДТП».
Це допоможе відповісти на фундаментальне питання астробіології: наскільки рідкісною є подія, що створила систему Земля — Місяць, і чи часто у Всесвіті з’являються світи, придатні для життя?
Раніше ми повідомляли про те, як гігантське зіткнення не позбавляло Землю води.
За матеріалами Daily Galaxy
