Астрономи, які працюють з телескопом James Webb (JWST), опублікували нове видовищне зображення. Воно демонструє галактику NGC 5134.
NGC 5134 розташована на відстані 65 млн світлових років від Землі у напрямку до сузір’я Діви. Це гігантська цифра за людськими масштабами — ми бачимо галактику такою, якою вона була за часів вимирання динозаврів. Але за космологічними масштабами NGC 5134 є досить близьким до нас об’єктом. І завдяки цій відносній близькості JWST зміг розгледіти безліч деталей її спіральної структури.
JWST веде спостереження в ближній і середній частині інфрачервоного діапазону. Основним джерелом «близьких» інфрачервоних хвиль є зорі та зоряні скупчення, які усипають спіральні рукави галактики. Що стосується «середніх» хвиль, то вони випромінюються теплим пилом, яким насичені газові хмари, що заповнюють галактику. Частинки пилу складаються зі складних органічних молекул, які називаються поліциклічними ароматичними вуглеводнями. Вони утворюють плоскі кільцеподібні структури, дуже схожі на стільники у вуликах. На Землі вони зустрічаються в димі від вогнищ, вихлопних газах автомобілів або, скажімо, підгорілому тості.
Об’єднавши зібрані JWST дані, астрономи зуміли отримати портрет життєвого циклу галактики. Газові хмари, які тягнуться вздовж спіральних рукавів NGC 5134, є місцями формування зір. Кожна зоря, що утворюється, поступово вичерпує запаси доступного газу. Вони частково поповнюються в процесі смерті старих світил. Найбільші зорі, маса яких перевищує сонячну більш ніж у вісім разів, роблять це дивовижним чином, в результаті катастрофічних вибухів наднових, викидаючи свою речовину на сотні світлових років.
Зорі, подібні до Сонця, також повертають частину свого матеріалу, хоча і не так видовищно. Вони стають червоними гігантами, після чого скидають свою атмосферу в космос, формуючи планетарні туманності. Надалі ця викинута речовина може увійти до складу нового покоління зір. У майбутньому така ж доля чекає і наше Сонце.
За матеріалами Esawebb
