Європейська космічна агенція (ESA), NASA та Канадська космічна агенція (CSA) представили нові дивовижні світлини Сатурна. Це не просто чергові красиві фото — це результат синхронної роботи двох найпотужніших космічних обсерваторій: James Webb та Hubble.

Завдяки порівнянню даних у видимому та інфрачервоному діапазонах, науковці отримали безпрецедентну можливість вивчити склад та динаміку атмосфери газового гіганта на різних глибинах.

Знімки Hubble були зроблені у серпні 2024 року в межах програми OPAL (Outer Planet Atmosphere Legacy). Цей телескоп традиційно спеціалізується на відстеженні штормів та колірних варіацій у хмарах планети.
На нових кадрах чітко видно знамениті атмосферні смуги Сатурна — зони високого та низького тиску, де вітри мчать із шаленою швидкістю. Hubble фіксує тонкі нюанси відбитого сонячного світла, що дозволяє науковцям створювати детальні карти «погоди» на Сатурні у видимому спектрі.
Інфрачервоний рентген для хмар

Через 14 тижнів після Hubble за справу взявся James Webb. Його інфрачервоні датчики здатні бачити те, що приховано від людського ока. Якщо Hubble бачить лише верхівки хмар, то Webb зазирає набагато глибше, фіксуючи хімічний склад різних шарів — від розрідженої верхньої атмосфери до щільних глибинних утворень.
На інфрачервоних знімках кільця Сатурна, багаті на лід, здаються майже білими через високу відбивну здатність. Сіро-зелені відтінки на полюсах планети можуть вказувати на авроральну активність — взаємодію заряджених частинок із магнітним полем планети — або на особливі шари високогірних аерозолів.
Зміна епох на газовому гіганті
Ці спостереження є критично важливими для розуміння клімату планети. Сатурн зараз перебуває у фазі переходу від північного літа до рівнодення. Оскільки рік на Сатурні триває майже 30 земних років, зміна сезонів там відбувається повільно, але масштабно. У 2030-х роках планета повністю перейде до південного літа, і два телескопи матимуть найкращий ракурс для спостереження за південною півкулею, яка поступово виходить із тіні.
Раніше ми повідомляли про те, як зникли кільця Сатурна.
За матеріалами NASA