Космічний корабель компанії SpaceX Starship — це не просто надважка ракета, а засіб пересування, що від самого початку розроблявся для доставлення пасажирів на інші планети. І перший на цьому шляху — Місяць, для якого мала бути розроблена спеціальна модифікація. Отже, як із нею справи зараз?
Starship та міжпланетні польоти
24 серпня відбувся десятий запуск надважкої ракети компанії SpaceX Starship. Усі дуже раділи, що цього разу космічна система не вибухнула ще на старті, як було в минулі рази. І за цим усім якось забулося, що вийти на орбіту та контрольовано спуститися на Землю в заданому районі — це далеко не все, заради чого вона створювалася.
Офіційно концепт Starship був представлений у листопаді 2019 року. Проте насправді тоді просто відбулося перейменування проєкту, який існував задовго до того. Ще 2005 року Ілон Маск говорив про надважку систему, основним завданням якої в майбутньому має стати колонізація Місяця та Марса. Тоді вона називалася BFR і жодної конкретики щодо її конструкції чи строків початку експлуатації не було і близько.
До цієї концепції повернулися 2012 року. Тоді вона називалася Mars Colonial Transporter (MCT) і за планами мала доправляти 150–200 тонн вантажу на низьку навколоземну орбіту і 100 тонн або ж 100 людей на Марс. Жодних конкретних планів не оголошували, але вже тоді було відомо, що концепція базуватиметься на використанні багатьох двигунів Raptor, що і зараз є основою Starship.
У 2016-му проєкт перейменувати на Interplanetary Transport System (ITS). Уже тоді він являв собою двоступеневу систему з надважкою нижньою частиною і міжпланетним кораблем, схожим на ракету, чи танкером-заправником у якості другої. Щоправда, діаметр ракети тоді мав складати аж 12 м у порівнянні із сучасними 9 м.
У вересні 2017 року проєкт загалом набув сучасних рис, а його основним завданням вкотре назвали відправлення людей на Марс та Місяць. Тоді йому повернули назву BFR, яку офіційно розшифрували як Big Falcon Rocket.
Місячний модуль
Тож коли 2018 року Ілон Маск розповів, як Starship повезе десятки людей на Марс — це був загалом відомий усім, хто цікавиться космосом, проєкт. І головне питання до SpaceX було не те, що вони планують зробити, а те, що вони реально можуть.
Бо попри те, що 2020 року Маск урочисто пообіцяв, що 2050-го завдяки його кораблям на Марсі житиме мільйон людей, у міру того, як відбувалися реальні випробування, реальне завдання на найближчі роки формулювалося скоріше як «зробити надважку ракету для виводу на орбіту вантажів, більших за 150 тонн».
Проблема була лише в тому, що навіть значно менша за розміром Falcon Heavy, перший політ якої теж був обставлений із великою помпою, запускається в космос рідше, ніж могла б. Для неї просто немає вантажів, які б окупили її експлуатацію.
Тож, зрештою, і сам Starship міг довести, що він щось більше, ніж спосіб потішити гігантоманію Маска, тільки в тому випадку, якби зміг відвезти людей хоч кудись і безпечно повернути назад. На щастя, 2020 року NASA саме звернулася до нього з проханням забезпечити посадку астронавтів на Місяць. Бо посадкового модуля для реалізації програми Artemis так і не створили, а плани передбачали, що астронавти прогуляються Місяцем уже під час третьої місії.
Якщо бути більш точним, то існував проєкт під назвою Dynetics Autonomous Logistics Platform for All-Moon Cargo Access (ALPACA), також відомий як Dynetics HLS. Він являв собою більш традиційну концепцію посадкового модуля, але теж перебував на рівні загального концепту. Тож контракт віддали SpaceX.
Маск оголосив, що із цим завданням впорається спеціально розроблена версія його корабля, яка називатиметься Starship HLS (Human Landing System). Вона буде виконана у двох варіантах: вантажному та пілотованому.
Обидві вони за розмірами будуть подібні до звичайних Starship, тільки дооснащенні системами м’якої посадки й усім, що необхідно для того, аби люди та вантажі перебували у безпеці. Що саме по собі було не так і просто, бо фактично мова про безпечну посадку на нерівну місячну поверхню короткої труби діаметром 9 м і довжиною 52 м, причому сідати вона має у вертикальному положенні, а після виконання місії ще й злітати з нашого супутника.
SpaceX неодноразово виконувала цей трюк зі значно меншими за розмірами прискорювачами Falcon 9, але це було на Землі й жодного разу на борту не було людей.
Загалом план польоту такий. Спочатку із Землі стартує безпілотний Starship-танкер. Він залишиться на її орбіті й у майбутньому використовуватиметься як заправник. Увесь його внутрішній об’єм віддадуть під додаткові паливні баки, але одразу після запуску вони будуть практично порожні.
Паливом його заправлятимуть кілька інших Starship-танкерів. Скільки саме потрібно для цього кораблів, точно невідомо, щоразу називалися різні цифри. Сам Маск говорив, що близько десяти.
Потім із Землі стартує Starship HLS, але без екіпажу. Він стикується із заправником, перекачає паливо, відстикується, полетить до Місяця і вийде на орбіту навколо нього. Після цього із Землі на космічному кораблі Orion стартують астронавти. Вони вийдуть на місячну орбіту і стикуються там із посадковим модулем.
Після цього відбудеться спуск на поверхню, робота на ній та повернення на орбіту Місяця. Далі вони знову стикуються з Orion і повернуться на ньому на Землю. Starship залишиться кружляти у космосі.
З вантажною версією приблизно така ж історія, тільки після дозаправлення Starship просто сяде на Місяць, а після розвантажування злетить із нього і повернеться на Землю.
Усе це здається трохи складним, зате дозволяє, посадивши на наш супутник лише один пілотований корабель і кілька вантажних, одразу ж будувати базу з модулів.
Виконання планів
Звичайно ж, що випробовувати всю цю складну схему, де є тисячі речей, які можуть піти не так, ніхто не збирався. Спочатку SpaceX мала б здійснити демонстраційну місію з дозаправлення, посадкою за стартом із Місяця, але без екіпажу на борту Starship HLS.
За планом ще 2020 року, це мало відбутися вже 2025-го. А 2026-го місія Artemis III мала б саме на борту Starship HLS здійснити посадку на Місяць. Проте відставання у реалізації місячної програми внесло свої корективи.
Поки що 2026 року має стартувати тільки друга місія програми Artemis, яка облетить Місяць, і тому посадковий апарат їй не потрібний. Але питання про готовність Ілона Маска виконати обіцянку виникне одразу після неї, бо поки що з усіх кроків для реалізації хоча б демонстраційної місії виконано тільки випробування з перекачування палива на орбіті. Навіть порожнього заправника на орбіту ще не відправили.
При цьому варто пам’ятати, що перший пробний запуск відбувся у квітні 2023 року, а десятий — у серпні 2025-го. Тобто їх розділяли 2 роки й 4 місяці. А це — приблизно така ж кількість кораблів, яка необхідна для того, аби повністю наповнити заправник паливом. Звичайно, можна сказати, що це було викликано необхідністю відлагодження системи й тепер те саме можна зробити швидше.
З іншого боку, треба пам’ятати, що більшість із цих стартів були аварійними, й ніхто не може гарантувати, що SpaceX зможе здійснити 10 безаварійних стартів поспіль.
Також про готовність до випробувань Starship у варіанті саме HLS теж поки що не оголошувалося. І взагалі Маск про нього намагається не згадувати. Навпаки, робить заяви про те, що замість Місяця треба летіти на Марс.
А якщо раптом під час демонстраційної місії щось піде не так, реалізувати Artemis III ніхто не дозволить. З іншого боку, місія може бути неготовою з причин, зовсім не пов’язаних із SpaceX. Тож питання, хто кого більше гальмує: Маск NASA чи NASA Маска, лишається відкритим.
У будь-якому разі політ астронавтів на Місяць на борту Starship HLS — це питання не кількох місяців. І не найближчих двох років, попри те, що старт Artemis III поки що запланований на липень 2027 року. Скоріш за все, цю дату перенесуть, адже склад екіпажу для польоту ще не оголошений офіційно.
Проблема Китаю
Наскільки довго можна переносити політ Artemis III — питання дуже цікаве. З одного боку, претензії до Ілона Маска щодо невиконання ним своєї частини угоди висунути йому найближчими роками не вдасться.
Сам же він ніяк не обмежений у кількості часу і спроб запуску. Про те, що його ракета летить на Марс, він розповідав ще 20 років тому. Що завадить їй опинитися там лише через ще два десятиліття? Адже нефахівці охоче йому вірять.
Проте у цій простій схемі є ще один фактор — Китай. Нові космічні перегони саме в розпалі. І інженери КНР не намагаються саджати на Місяць 50-метрову трубу, а створюють значно традиційніший і скромніший модуль.
Перемога Китаю у місячних перегонах означатиме зміну лідера космічних досліджень взагалі. А це те, чого у США не потерпить ніхто. І в разі, якщо після другої місії виявиться, що китайці готові до висадки, й третій Orion та SLS теж, тоді як Starship HLS — ще ні, винного буде визначити нескладно.
