Археологія вже давно переросла межі нашої планети. За роки космічної ери людство запустило безліч ракет, супутників і космічних кораблів. І деякі з них давно перетворилися на безцінні артефакти, що становлять величезний інтерес як для вчених, так і для приватних колекціонерів, готових заплатити чималі гроші за можливість їх отримати. Отже, поговоримо про те, що таке космічна археологія, як вона виникла, а також про найбільш цікаві предмети, які можна знайти на просторах Сонячної системи.
Народження космічної археології
Якщо в майбутньому ООН вирішить відзначати якийсь день як свято космічного археолога, найімовірніше, вона зупинить свій вибір на 20 листопада. Саме цього дня 1969 року учасники експедиції Apollo 12 відвідали апарат Surveyor 3. Через це їх часто називають першими космічними археологами в історії.
Цей візит не був щасливою випадковістю. Місце посадки Apollo 12 навмисно вибирали так, щоб астронавти могли дійти до якогось із автоматичних апаратів, що опинилися на Місяці у попередні роки. Це дозволяло вбити відразу двох зайців. З одного боку, таким чином можна було продемонструвати можливість точної посадки в заданому районі нашого природного супутника. З іншого — вчених цікавило, як тривале перебування на місячній поверхні позначилося на земній техніці. В результаті метою експедиції обрали Surveyor 3, що сів на Місяць у квітні 1967 року.
Під час свого другого виходу на місячнну поверхню астронавти Чарльз Конрад і Алан Бін дійшли до зонда Surveyor 3, що перебував на відстані майже 200 м від посадкового модуля Intrepid. Вони сфотографували й оглянули апарат, а потім демонтували деякі його деталі, зокрема камеру. Остання зараз виставлена в експозиції Національного музею авіації та космонавтики у місті Вашингтон.
Після того, як компоненти зонда повернули на Землю, було зроблено дивовижне відкриття, інтерпретація якого досі є предметом гарячих суперечок. Річ у тому, що коли вчені помістили деякі деталі камери в живильне середовище, вони дали «паростки» у вигляді бактерій стрептокока. Це означало, що спори бактерій протрималися майже три роки в умовах безповітряного простору, підвищеного рівня радіації та перепадів температур у 300°C, і все одно зберегли свою життєздатність. Не дивно, що Surveyor 3 швидко став одним із найістотніших аргументів на користь реальності гіпотези панспермії.
Заради справедливості зауважимо, що з таким трактуванням погодилися. Згідно з альтернативною точкою зору, насправді бактерії були занесені на камеру вже після її повернення на Землю внаслідок порушення карантинних процедур. Наразі невідомо, яке з двох пояснень є вірним. Можливо, це вдасться визначити, коли на Землю для вивчення доставлять компоненти інших місячних апаратів. Але важливо інше: Surveyor 3 наочно висвітлив серйозні недоліки в системі космічного карантину, що існувала тоді. Незабаром після цього NASA суттєво посилила як процедуру стерилізації космічних апаратів, так і методику роботи з доставленими з космосу зразками.
Досі Surveyor 3 лишається єдиним космічним апаратом, який відвідали люди на поверхні іншого небесного тіла. Але в космосі перебуває ще один об’єкт, який, хоч і не є орбітальною станцією, однак до нього кілька разів навідувались астронавти. Йдеться про телескоп Hubble. Під час сервісних місій члени екіпажів шаттлів неодноразово замінювали його наукові інструменти та сонячні батареї. Зняте з телескопа обладнання повернули на Землю, де його вивчали інженери, а згодом передали до різних музеїв. Наприклад, камера WFPC2, якою колись був оснащений Hubble, зараз прикрашає експозицію Смітсонівського музею повітроплавання й астронавтики.
Слідство ведуть LRO та MRO
Крім науково-прикладного аспекту, пов’язаного з вивченням впливу космосу на земну техніку та матеріали, космічна археологія має й певну детективну складову. Далеко не всі міжпланетні місії виявилися успішними — величезна кількість апаратів і супутників була втрачена. У деяких випадках причини того, що сталося, добре відомі, тоді як в інших вони досі лишаються таємницею. І космічна археологія дає шанс дізнатися, що саме пішло не так.
Звичайно, ідеальним варіантом було би безпосереднє відвідування фахівцями місць аварій космічних апаратів, що дозволило би провести детальний огляд і встановити причину невдачі. Але очевидно, що наразі це радше справа віддаленого майбутнього. Втім, у розпорядженні космодетективів є інструменти, які дозволяють розкрити деякі з «найгучніших справ» минулих років. У першу чергу це апарати LRO та MRO. За роки роботи вони склали мапи місячної та марсіанської поверхні з високою роздільною здатністю. У приціли їхніх камер, серед іншого, потрапили й місця посадок (як вдалих, так і не дуже) земних посланців.
Так, саме MRO допоміг розгадати таємницю зникнення європейського апарата Beagle 2, що впав на Марс у 2003 році. Спуск відбувся у штатному режимі, однак після посадки він так і не вийшов на зв’язок. Упродовж багатьох років його доля лишалася загадкою для ESA. Аж раптом у 2015-му його нарешті знайшли на знімках орбітального зонда. Подальший аналіз фотографій показав, що один із амортизаційних мішків Beagle 2 не повністю здувся. Це завадило розкриттю сонячних батарей апарата, що, відповідно, не дозволило розвернутися його антені. Загадку було розкрито.
MRO також зміг знайти «Марс-3». Радянський апарат сів на Червону планету 1971 року, проте вийшов із ладу всього через дві хвилини після посадки, так і не передавши жодного знімка. Звісно, фотографії з орбіти не допомогли встановити причину відмови апарата, однак тепер принаймні відомо, де його шукати. Цілком можливо, що наступні місії дозволять розкрити таємницю загибелі «Марса-3», яка досі не дає спокою багатьом дослідникам.
Що стосується LRO, то він теж суттєво збагатив скарбничку знань космоархеологів, сфотографувавши місця посадки практично всіх місячних місій — від експедицій Apollo до місяцеходів. Він взяв участь у кількох розслідуваннях, зокрема відзняв точки падіння зондів «Вікрам», «Берешит» і Resilience, підтвердивши, що вони справді розбилися. Також він сфотографував кратер на зворотному боці Місяця, що залишився після падіння невідомого ракетного ступеня в березні 2022 року. Кому саме він належав, і досі незрозуміло.
Проте детективна складова роботи космоархеологів не обмежується лише Місяцем і Марсом. Ще один її важливий напрямок — встановлення природи низки навколоземних об’єктів із незвичайними характеристиками, що змушують запідозрити їхнє штучне походження.
Класичним прикладом такого об’єкта є J002E3. Він був знайдений 2002 року та спочатку класифікований як близькоземний астероїд. Проте астрономів збентежила його дивна орбіта. У ході подальшого розслідування з’ясувалося, що востаннє це тіло перебувало в околицях Землі на початку 1970-х. А спектр його поверхні показав наявність оксиду титану, що входить до складу фарби. Зараз вважається, що насправді J002E3 є третім ступенем ракети Saturn V, яка відправила до Місяця вже згадану експедицію Apollo 12.
Водночас наразі далеко не всі подібні тіла піддаються надійній ідентифікації. Як приклад можна навести об’єкт 6Q0B44E на далекій геоцентричній орбіті. Вважається, що він теж є відпрацьованим ракетним ступенем, найімовірніше, пов’язаним із однією зі старих місячних місій. Але досі ніхто не знає, з якою саме.
Найцінніші артефакти Сонячної системи
А тепер перенесемося трохи в майбутнє, коли люди почнуть поступове освоєння Місяця, Марсу й інших небесних тіл. Це неминуче призведе до візитів на місця посадки найбільш значущих в історичному плані космічних місій, що викликає занепокоєність щодо їхньої безпеки заради майбутніх поколінь.
NASA більш ніж серйозно ставиться до цього аспекту. Ще 2011 року американська аерокосмічна адміністрація заявила, що місця висадки експедицій Apollo (особливо Apollo 11 і Apollo 17) мають величезну культурно-історичну цінність і їх слід оберігати. Вона рекомендувала ввести 75-метрову захисну зону навколо місячного модуля Apollo 11 і 225-метрову — навколо Apollo 17. Ці зони можна буде відвідувати лише за наявності відповідного дозволу. Для решти місячних експедицій перестороги значно менш суворі та обмежуються радіусом у кілька метрів. Цікаво, що NASA не зосереджується на американській космічній спадщині та планує оберігати місця посадок апаратів інших держав. Зокрема, організація рекомендувала встановити аналогічні захисні зони навколо радянських місяцеходів.
У 2021 році американський Конгрес перетворив рекомендації на закон, заборонивши будь-які несанкціоновані дії з американським обладнанням, що перебуває на Місяці. Втім, заради справедливості варто наголосити, що і без того з юридичної точки зору всі об’єкти в космосі є власністю країн або компаній, що їх запустили, тож будь-які спроби їх «витягти» матимуть відповідні правові наслідки. Досить незвичним винятком є лише «Луноход-2», який 1993 року продали на аукціоні Річарду Герріотту (пізніше він злітав на МКС як космічний турист).
Але ж, як відомо, далеко не всі археологи та колекціонери дотримуються законів. Найімовірніше, космічна археологія не стане винятком, і в майбутньому ми спостерігатимемо появу чогось на кшталт чорного ринку космічних артефактів. Що ж матиме на ньому найбільшу цінність?
Насамперед це, звичайно ж, предмети з місць висадки Apollo. Найбільш ласими шматочками, очевидно, стануть американські прапори. Щоправда, багато вчених вважають, що за десятиліття на Місяці вони практично повністю «зносилися» через сонячне випромінювання та мікрометеорити. Втім, є один потенційний виняток. За словами Базза Олдріна, прапор на місці посадки Apollo 11 упав під час зльоту місячного модуля. Теоретично його могло засипати пилом, який потім виконав роль захисного кокона. Якщо це так, то легендарний прапор Apollo міг зберегтися до наших днів, що робить його жаданою здобиччю для багатьох колекціонерів.
На місячній поверхні можна знайти й більш незвичні предмети, які з огляду на свою унікальну історію теж мають величезну цінність. Наприклад, запущений Аланом Шепардом м’ячик для гольфу. Або камера Hasselblad 500, навмисне залишена на Місяці астронавтом Юджином Сернаном — він направив її об’єктивом у небо, сподіваючись, що в майбутньому дослідники вивчатимуть камеру і встановлять, який вплив на неї справила радіація.
Величезний інтерес можуть становити артефакти з інших історичних місць посадок — наприклад, із місця падіння зонда «Луна-2», адже всередині радянського апарата містився заряд вибухівки, який у момент контакту з поверхнею мав розкидати фрагменти його вимпела.
Щоправда, тут є важливий аспект. Точні координати місця, де впала «Луна-2», досі невідомі. Його ще належить знайти. Це дає підстави передбачити, що згодом на космоархеологічному ринку з’являтимуться і свої підробки, на кшталт уламків радянського зонда, походження яких буде неможливо документально підтвердити.
Ще одним унікальним артефактом часів місячних перегонів є злітний ступінь місячного модуля Apollo 10. Він не впав на Місяць, а перебуває на геліоцентричній орбіті десь на просторах Сонячної системи. Будучи єдиним подібним апаратом, що зберігся в первозданному вигляді, цей ступінь становить чималий інтерес для інженерів і вчених. Якщо його колись вдасться знайти, цілком можливо, що до нього буде спрямована повноцінна археологічна експедиція.
Не всі об’єкти, що цікавлять космічних археологів, пов’язані з Місяцем. Їх дуже приваблює, наприклад, запущений 1958 року супутник Vanguard, який досі перебуває на навколоземній орбіті. Це найстаріший зроблений руками людини об’єкт у космосі. Будь-який музей, напевно, заплатив би непогані гроші за можливість розмістити його у своїй колекції.
Також можна згадати, що свого часу легендарний телескоп Hubble збиралися зняти з орбіти й передати в музей. На жаль, після припинення експлуатації шатлів це стало неможливим, тому в майбутньому він зійде з орбіти та згорить в атмосфері. Але його наступник James Webb перебуває в точці Лагранжа, де йому не загрожує така доля. Не виключено, що колись його повернуть на Землю і виставлять у музеї.
У стінах музею, напевно, знайдеться місце і для електромобіля Tesla Ілона Маска, який вештається просторами космосу з 2018 року. Хоча до того моменту, коли до нього дістануться колекціонери (чи сам господар), він явно втратить свій товарний вигляд через зіткнення з мікрометеоритами та вплив космічного випромінювання.
Мабуть, найбільш важкодоступними, а отже, дуже цінними артефактами є космічні апарати, що здійснили посадки на інші планети. Це зонди Viking, марсоходи, модуль Huygens, що лежить на поверхні Титана, а також радянські апарати «Венера» (або те, що від них лишилося). Але якщо людство справді стане мультипланетним видом — цілком імовірно, що рано чи пізно вони також привернуть увагу космічних археологів і займуть свої законні місця в експозиціях, присвячених історії освоєння Сонячної системи.
Ця стаття була опублікована у №1 (189) 2023 року журналу Universe Space Tech. Придбати цей номер в електронній версії можна у нашому магазині.
