Нові дослідження від Penn State University у співпраці з NASA показують, що найпотужніші радіосигнали, які ми надсилаємо у космос, призначені для зв’язку зі своїми космічними апаратами (насамперед із тими, що обслуговують Марс), насправді вислизають у міжзоряний простір у вигляді непрорахованої втрати сигналу. Марс не екранує всі сигнали, тож вони рухаються вздовж вирівняних траєкторій Земля — Марс, а це створює прогнозовані шляхи, за якими такий сигнал можна простежити.
Науковці проаналізували журнали NASA Deep Space Network (DSN) за два десятиліття — системи супутникового зв’язку в Каліфорнії, Іспанії та Австралії — і з’ясували: якщо зовнішній спостерігач буде приймати сигнал у напрямку, де Земля та Марс вирівняні, існує приблизно 77 % шанс, що він зможе бути зафіксований. Ці трансляції можуть бути прийнятими аж за 23 світлові роки, а самі передачі найчастіше лежать у межах площини орбіти Землі, тобто їхній шлях спрямований уздовж площини нашої Сонячної системи.
Біля екліптичної довготи Сонця під кутом 0°: прямокутна область позначає передачі до Advanced Composition Explorer (ACE) та Deep Space Climate Observatory; край овальної області позначає передачі до Solar and Heliospheric Observatory (SOHO); внутрішня частина цієї овальної області відповідає передачам до Wind. Біля екліптичної довготи Сонця під кутом 180° коло позначає передачі до James Webb Space Telescope (JWST). Джерело: iopscience
Авторам дослідження вдалося створити карту, яка показує, де і коли наші сигнали стають найбільш виразними для стороннього спостерігача. Це відкриває новий підхід для стратегій SETI: замість широкомасштабного й випадкового огляду неба, варто фокусуватися на моменти вирівнювання планет у потенційно цікавих системах — це підвищує ймовірність виявлення іншопланетних техносигнатур.
Це дослідження пропонує нову методику для пошуку інопланетного життя: замість хаотичного сканування космосу, вчені можуть цілеспрямовано відстежувати конкретні зоряні системи саме в моменти, коли такі планети, як Марс, вирівнюються із Землею. Такий концентрований підхід значно підвищує шанси виявити техносигнатури — потенційні докази існування високотехнологічних цивілізацій.
Крім того, знання про спрямовані напрямки вихідних сигналів допомагає планувати нові методи комунікації та космічних місій. Наприклад, якщо у майбутньому ми націлимо сигнал спеціально в певний сектор Галактики, щоб перевірити реакцію, це буде більш ефективно і безпечно, ніж направлення сигналів випадковим чином.
Це дослідження розширює уявлення про техносигнатури не лише як про навмисно надіслані повідомлення, а й як про неусвідомлені «свідчення» нашої присутності. Такий підхід узгоджується з сучасним розширенням поняття technosignature в астрономії: йдеться не тільки про штучні лазерні сигнали, а й про звичайне радіовипромінювання, що випадково витікає з технічної діяльності цивілізації.
Хочете дізнатися, звідки беруться міжзоряні гості у нашій Сонячній системі, та чи цілком можливо, що один із них є не кометою, а потенційним інопланетним кораблем? Ознайомтесь із матеріалом «Міжзоряні об’єкти: природні тіла чи інопланетні космічні кораблі?». Пояснюємо, що присутність хвилі сенсаційних новин підсилює інтерес до комети 3I/ATLAS, але водночас наводимо обґрунтований аналіз її походження: як природного об’єкта, так і гіпотетично штучного.
За матеріалами iopscience, thetimes, interestingengineering
