Наша Галактика народжує нові зорі не по всій своїй протяжності, а лише у відносно компактному внутрішньому диску — це вперше підтвердила міжнародна команда дослідників, визначивши точний радіус зореутворення. За їхніми даними, активне народження зір припиняється вже на відстані 40 000 світлових років від галактичного центру, хоча сам Чумацький Шлях простягається щонайменше вдвічі далі.
Як це вдалося з’ясувати
Дослідники проаналізували вік понад 100 000 яскравих гігантських зір у спіральному диску Галактики, використовуючи дані одразу трьох інструментів: китайського телескопа LAMOST (Large Sky Area Multi-Object Fiber Spectroscopic Telescope), американського проєкту APOGEE (Apache Point Observatory Galactic Evolution Experiment) у складі Слоанівського цифрового огляду неба (Sloan Digital Sky Survey, SDSS), а також орбітальної обсерваторії Gaia Європейської космічної агенції (ESA).
Отримані спектроскопічні відомості про температури й вік світил команда зіставляла з комп’ютерними симуляціями еволюції галактик, щоб з’ясувати, які фізичні механізми формують спостережувану картину. Моделювання підтвердило: саме міграція зір — поступове переміщення світил із внутрішніх областей диска назовні під впливом гравітаційних збурень — визначає характерний розподіл вікових груп і дозволяє точно окреслити межу зореутворення.
U-подібний профіль
Закономірність виявилася чіткою: чим далі від центру Галактики, тим молодші зорі, адже Чумацький Шлях, як і більшість галактик, розвивається зсередини назовні. Але приблизно на позначці 35 000 — 40 000 світлових років ця тенденція раптово обертається: зорі знову стають старшими.
Картина нагадує латинську літеру U — наймолодші об’єкти зосереджені в середній зоні диска, а найдавніші — і в самому ядрі, і на периферії. Наше Сонце розташоване на відстані 26 000 світлових років від центру — саме всередині активної зони.
Чому формування зір зупиняється
Симуляції показали: у внутрішньому диску є достатньо холодного газу, щоб безперервно живити появу нових світил. За межею 40 000 світлових років ефективність цього процесу різко падає — і нові зорі практично не виникають. Звідки тоді беруться давні об’єкти на периферії? Дослідники припускають, що вони мігрували туди з внутрішніх областей під впливом гравітаційних збурень. Утім, точні фізичні механізми, що визначають цей кордон, поки залишаються відкритим питанням.
Стаття опублікована у журналі Astronomy & Astrophysics. Автори розраховують, що майбутні огляди неба — зокрема проєкти 4MOST і WEAVE — нададуть іще детальніші дані й допоможуть встановити, які саме процеси формують межу зореутворення в нашій Галактиці.
Джерело: space.com
