Міжнародна команда дослідників вперше зуміла зареєструвати електричні розряди на Марсі. Їх джерелом є пилові вихори.
Марсіанські вітри постійно підіймають вихори дрібного пилу, які регулярно потрапляють на знімки роверів, що досліджують Червону планету. Вчені давно підозрювали, що вони здатні формувати електричні заряди. Механізм явища має такий вигляд. В результаті тертя між крихітними частинками пилу, вони заряджаються електронами, а потім вивільняють свій заряд у вигляді електричних дуг довжиною в кілька сантиметрів, що супроводжуються чутними ударними хвилями.
На Землі добре відомо, що частинки пилу можуть заряджатися електрикою, особливо в пустельних регіонах, хоча це рідко призводить до фактичних розрядів. На Марсі через розріджену атмосферу, що складається переважно з вуглекислого газу, ймовірність виникнення цього явища набагато вища. Це пояснюється тим, що кількість заряду, необхідна для утворення іскор, набагато менша, ніж на Землі.
Для того, щоб підтвердити існування електричних розрядів на Марсі, команда французьких вчених проаналізувала дані, зібрані мікрофоном інструменту SuperCam, встановленого на борту ровера Perseverance. Їм вдалося виявити електромагнітні та акустичні сигнатури, порівнянні з невеликими розрядами статичної електрики, які можна відчути на Землі, доторкнувшись до дверної ручки в суху погоду. Їх джерелом були два пилові вихори.
Відкриття електричних розрядів докорінно змінює наше розуміння хімії марсіанської атмосфери. Воно показує, що атмосфера Червоної планети може досягати достатнього рівня заряду, щоб прискорити утворення високоокислювальних сполук. Такі речовини можуть руйнувати органічні молекули на поверхні, а також численні атмосферні сполуки, тим самим глибоко порушуючи фотохімічний баланс. Знахідка може пояснити дивно швидке зникнення метану на Марсі, яке вже кілька років є предметом наукових дискусій.
Електричні заряди, необхідні для цих розрядів, ймовірно, впливають на перенесення пилу на Марсі, відіграючи центральну роль у марсіанському кліматі, динаміка якого залишається значною мірою невідомою. Вони також можуть становити ризик для електронного обладнання поточних роботизованих місій і створювати небезпеку для потенційних майбутніх пілотованих місій.
За матеріалами CNRS
