Візит міжзоряної комети 3I/ATLAS став однією з найважливіших астрономічних подій 2025 року. Він викликав закономірне питання: чи можемо ми відправити до неї якийсь апарат, який би зміг її наздогнати?
Політ тривалістю 50 років
У статті, опублікованій на сайті препринтів arXiv, команда інженерів і вчених розглянула можливість організації такої місії. Її основні складнощі пов’язані з небесною механікою 3I/ATLAS, її виключно високою геліоцентричною швидкістю (58 км/c) і пізнім виявленням. Перший фактор фактично виключає місію зі зближення, яка покладається на бортову рухову систему для досягнення швидкості комети, що дозволяє вивчати її тривалий час.
В результаті єдиним можливим варіантом залишається пролітна місія. Однак другий і третій фактори виключають прямий запуск із Землі, тому що його дата вже давно минула (комета вже покинула внутрішню частину Сонячної системи), а наявні ракети не здатні набрати необхідну швидкість, щоб її наздогнати.
Тому дослідники запропонували альтернативний варіант: запуск апарата до Сонця з виконанням маневру Оберта. Ідея полягає в тому, щоб використовувати гравітацію зорі для розгону. У момент проходження перигелію зонд активує свої двигуни, що дозволить йому набрати максимальну швидкість. Після цього він попрямує до Юпітера і скористається його гравітацією для додаткового прискорення. За розрахунками дослідників, при запуску у 2035 році, апарат зможе перехопити комету приблизно через 50 років польоту.
Технічні проблеми перехоплення міжзоряної комети
Варто підкреслити, що це суто теоретичне дослідження, яке демонструє принципову можливість такої місії. Однак її практична реалізація зіткнулася б з низкою очевидних проблем.
По-перше, для такої місії буде потрібно залучити надважку ракету Starship (з її дозаправленням на навколоземній орбіті), яка на цей час все ще перебуває на стадії випробувань. По-друге, щоб розігнатися до потрібної швидкості, апарату доведеться підібратися на відстань всього в 1,5 млн км до поверхні Сонця, що вимагатиме оснащення його важким теплозахисним екраном (а це значно знижує масу корисного навантаження).
По-третє, перехоплення комети відбудеться на відстані 732 а. о. від Сонця (для порівняння, легендарний Voyager 1 знаходиться на відстані 170 а. о. від Сонця). Для того, щоб підтримувати зв’язок з апаратом на такій гігантській відстані, його потрібно буде оснастити потужним ядерним джерелом живлення, а на Землі доведеться побудувати нові комплекси зв’язку, здатні вловлювати випущені ним сигнали.
Також постає питання надійності: апарат повинен буде пропрацювати без збоїв не менше 50 років. І, нарешті, навіть при використанні Starship, маса перехоплювача буде обмежена приблизно 500 кг. У цю цифру повинні будуть якось вміститися теплозахисний екран, ядерне джерело живлення і наукові інструменти.
Отже, хоч у теорії місія з перехоплення міжзоряної комети 3I/ATLAS і можлива, вона є надзвичайно складною і дорогою, щоб зараз бути реалізованою на практиці. Набагато оптимальнішим підходом є введення в експлуатацію нових потужних телескопів. Вони зможуть завчасно знаходити міжзоряні об’єкти на великій відстані, що дасть можливість відправити до них проєктовану зараз місію Comet Interceptor.
