5 липня 2025 року астрономи зафіксували спалах, спричинений падінням на Сатурн якогось об’єкта. Звісно, вчені й до цього знали, що шоста планета Сонячної системи регулярно зазнає бомбардування з боку різних малих тіл. Однак до цього їм жодного разу не доводилося на власні очі спостерігати як щось падає на Сатурн.
З цього матеріалу ви дізнаєтеся про інші відомі випадки космічного бомбардування тіл Сонячної системи: від Юпітера до нашого Місяця.
Героїчний Юпітер
Юпітер є наймасивнішою планетою. Його маса більш ніж удвічі перевищує масу всіх інших планет разом узятих. Через це його гравітація чинить величезний вплив на Сонячну систему, зокрема на астероїди та комети. Деякі вчені навіть вважають, що Юпітер варто назвати захисником Землі — адже своєю потужною гравітацією він захищає нашу планету, відхиляючи тіла, які в іншому разі впали б на неї.
Зворотним боком медалі є те, що Юпітер регулярно зазнає бомбардування з боку комет і астероїдів. Найвідоміший подібний випадок стався в липні 1994 року, коли на газовий гігант випали уламки комети Шумейкерів — Леві 9.
Наслідки падіння уламків Шумейкерів — Леві 9 набагато перевершили всі очікування астрономів. Телескопи зафіксували гігантські вогняні кулі, які виникли в атмосфері планети в момент входження уламків. Їхня температура перевищувала 30 тисяч градусів. Удари створили гігантські шлейфи матеріалу з нижніх шарів атмосфери Юпітера, які піднялися на три тисячі кілометрів над вершинами хмар у стратосферу. Вони були помічені Hubble і наземними обсерваторіями.
Але справа не обмежилася лише цим. Після бомбардування Юпітер набув численних «шрамів» — величезних темних плям, що відзначали місця падіння уламків. Діаметр найбільшої з них дорівнював діаметру Землі — вона була помітнішою в телескопи, ніж знаменита Велика червона пляма. Знадобилося кілька місяців, перш ніж плями остаточно розсіялися.
Відтоді астрономи зафіксували ще 12 випадків, коли на Юпітер падали досить великі об’єкти, щоб зробити помітний із Землі спалах. Найпотужніший подібний інцидент стався 19 липня 2009 року. Він призвів до утворення чорної плями в атмосфері планети, за розміром порівнянної з Тихим океаном. Вважається, що діаметр імпактора становив від 200 до 500 метрів. За оцінкою NASA, зіткнення Землі з тілами подібного розміру відбувається приблизно один раз на 100 тисяч років. Юпітер же зазнає їх на регулярній основі.
Потайливий Марс
Оскільки орбіта Марса проходить по сусідству з Головним поясом астероїдів, Червона планета частіше зазнає астероїдних ударів, ніж Земля. Крім того, марсіанська атмосфера набагато розрідженіша за земну. Це означає, що тіло, яке не здатне пройти атмосферу нашої планети, з великою часткою ймовірності досягне марсіанської поверхні.
За останню чверть століття космічні апарати виявили понад сотню свіжих марсіанських кратерів. У середньому їхній діаметр становить від 10 до 30 метрів, вони породжені ударами тіл розміром у кілька метрів.
Результати недавніх досліджень свідчать, що Марс зазнає метеоритного бомбардування навіть частіше, ніж вважалося. Аналіз сейсмічних даних, зібраних місією InSight, засвідчив, що багато марсотрусів спричинено не геологічною активністю, а саме ударами гостей із космосу. Наприклад, 2021 року апарат зафіксував два потужні марсотруси магнітудою 4 бали. Надалі дослідникам вдалося встановити райони падіння об’єктів, що викликали підземні коливання. Виявилося, що вони залишили після себе кратери діаметром 130 і 150 метрів.
Усі марсіанські ударні події об’єднує те, що кратери були знайдені вже постфактум. Наразі астрономам ще жодного разу не доводилося наживо спостерігати процес падіння будь-яких об’єктів на Марс. Утім, якщо людство все ж таки серйозно візьметься за підкорення Червоної планети, найімовірніше, ця ситуація зміниться. Дані про частоту падіння метеоритів на Марс явно стануть у пригоді під час планування пілотованих місій і ухвалення рішення про те, де найкраще розміщувати майбутні поселення.
Беззахисний Місяць
На відміну від Марса, у Місяця немає навіть тоненької атмосфери. Тому будь-яке космічне тіло може без будь-яких проблем дістатися до його поверхні. Астрономи регулярно фіксують спалахи, спричинені падінням на нього різних метеороїдів. У середньому вони тривають частки секунди й зазвичай спостерігаються на неосвітленій частині Місяця.
Як і у випадку з Марсом, ці зіткнення залишають на поверхні Місяця нові шрами. Тільки за перші сім років своєї роботи апарат LRO ідентифікував понад двісті свіжих кратерів діаметром від кількох метрів до 43 метрів. У реальності ж їх має бути набагато більше. За оцінками вчених, щорічно на Місяці відбувається кілька сотень ударних подій, які за відповідних умов можна зафіксувати з Землі.
Крім кратерів природного походження на Місяці можна знайти й рукотворні вирви. Деякі з них залишилися ще з часів місячних перегонів і програми Apollo. До їх числа входять місця падіння перших радянських і американських зондів, а також кратери від третіх ступенів ракет Saturn V. Вони навмисно спрямовувалися на Місяць у межах сейсмічних експериментів.
За останні роки на Місяці з’явилося ще кілька рукотворних кратерів, що утворилися внаслідок невдалих посадок і аварій апаратів «Берешит», «Вікрам», «Хакуто-R», Resilience та «Луна-25».
На завершення можна також згадати випадок, що стався 1178 року. Тоді п’ять ченців із Кентербері повідомили літописцю абатства, що незабаром після заходу сонця побачили «розщеплення» верхнього рогу Місяця надвоє. Вже у XX столітті з’явилася гіпотеза, що ченці спостерігали наслідки удару, який сформував 22-кілометровий кратер Бруно на зворотному боці Місяця.
Утім, більшість учених усе ж вважає, що ці події ніяк не пов’язані. Найімовірніше, що вік кратера становить близько мільйона років. Ченці, можливо, побачили метеор, що наклався на місячний диск.
