Вчені зацікавилися тим, як могли утворитися астероїди, подібні до Дінкінеша, у якого виявився не один супутник, а цілих два. Вони припустили, що це може відбуватися у кілька етапів.

Дивовижні астероїди
Нещодавно у журналі Nature Communications з’явилося дослідження групи науковців із Китаю. Вони припустили, що утворення кратних систем з астероїдів може бути достатньо складним процесом, що складається з кількох незалежних та повторюваних стадій.
Взагалі те, що в астероїдів можуть бути супутники, причому достатньо великі у порівнянні з ними, колись дуже сильно здивувало вчених. Бо здавалося б, куди об’єкту, діаметр якого вимірюється кілометрами, мати ще й супутник? Чи не замалий він для цього?
Якщо говорити про можливість щось захопити своїм гравітаційним полем, то астероїди точно для цього замалі. Однак науковці давно вже знайшли механізм, який дозволяє утворюватися навіть дуже великим супутникам, перетворюючи звичайні астероїди на подвійні.
Полягає він у тому, що на ранньому етапі свого існування астероїди, що обертаються навколо власної осі занадто швидко, можуть скидати з себе надлишок моменту обертання разом із частиною матеріалу. Принаймні частина його не губиться у космосі, а збирається на орбіті астероїда, зазвичай десь поблизу від межі Роша.
Дінкінеш та інші астероїди
Ця проста картина утворення подвійних астероїдів панувала в науковому світі, аж поки місія NASA Lucy не пролетіла повз астероїд Дінкінеш і не побачила, що його супутник насправді являє собою контактну пару. Тобто це два маленькі астероїди, які майже торкаються один одного і при цьому ще й обертаються навколо головного тіла.
Дінкінеш не один такий. Є ще як мінімум 2001 SN263 та Балам, які теж являють собою кратні системи. Їхнє виникнення дуже важко пояснити теорією одноразового скидання матеріалу. Тож вчені запропонували нову теорію, яка передбачає існування одразу кількох процесів.
Перший — це не один, а кілька послідовних актів скидання матеріалу з головного тіла, які відбуваються через певні проміжки часу. Другий — це зміна параметрів орбіти супутників, що утворилися з часом. І, нарешті, третій — складна взаємодія цих тіл включно з можливістю зближення на малих швидкостях з утворенням контактних пар.
Усе це автори дослідження перевірили на багатоелементних комп’ютерних моделях. Вони показали, що 44 % усіх відомих кратних астероїдів краще пояснюються саме цією теорією. А деякі з них існують достатньо довго для того, аби кілька разів пережити відрив частини матеріалу.
За матеріалами phys.org