Ми звикли бачити Марс як статичний, майже застиглий у часі світ. На більшості класичних світлин ми бачимо монотонну пустелю — іржаво-коричневу поверхню, вкриту товстим шаром пилу та розсипаного каміння, крізь які проглядаються гострі скелі. Здається, що цей ландшафт залишався незмінним упродовж мільйонів років. Проте нові дані, отримані європейськими дослідниками, руйнують цей міф. Свіжі зображення Червоної планети відкрили дивовижне видовище: масштабне «покривало» вулканічного попелу, яке стрімко поширюється поверхнею.
Viking проти Mars Express
Справжню сенсацію викликало порівняння сучасних знімків з архівними кадрами 50-річної давнини. Коли у 1976 році орбітальні апарати NASA Viking проводили знімкування того ж самого регіону, вони зафіксували класичну картину: світлі охристі рівнини з ледь помітними темними плямами. Проте на нових деталізованих кадрах, які надіслав апарат Mars Express Європейської космічної агенції (ESA), планета здається розколотою навпіл.
Темна хмара попелу тепер займає значно більшу площу, ніж у середині 1970-х. Це свідчить про те, що геологічне «обличчя» Марса може трансформуватися неймовірно швидко за космічними мірками — буквально за кілька десятиліть. Динаміка підкреслює, що Марс — це не засохлий «мертвий камінь», а планета, де активні атмосферні та, можливо, підповерхневі процеси продовжують формувати рельєф.
Хімія темряви
Що ж саме являє собою це темне покриття? Науковці ESA пояснюють, що цей матеріал має вулканічне походження. Він багатий на так звані мафічні мінерали — сполуки, що містять велику кількість магнію та заліза. Саме вони надають попелу характерного темного кольору, який різко контрастує з навколишнім світлим рельєфом.
Марс відомий своїм бурхливим вулканічним минулим. Тут розташований Олімп — найвищий вулкан у Сонячній системі заввишки 20 км. Мільярди років тому планета переживала епоху супервивержень, які викидали в атмосферу неймовірну кількість попелу та газів. Згодом активність затихла, перейшовши у стадію спокійних лавових потоків, але продукти тих стародавніх вивержень нікуди не зникли. Вони залишилися похованими під шарами пилу, чекаючи свого часу.
Дві теорії однієї трансформації
Наукова спільнота наразі розглядає два основні сценарії того, чому темний попіл став настільки помітним саме зараз.
Перша теорія покладає відповідальність на славнозвісні марсіанські вітри. Можливо, глобальні або локальні пилові бурі підхопили поклади стародавнього попелу з кратерів чи розломів і перенесли їх на нові території, «зафарбовуючи» іржаву поверхню в темні тони.
Друга теорія припускає зворотний процес: попіл завжди був там, де ми його бачимо зараз, але раніше він був прихований під тонким шаром золотистого пилу. Потужні повітряні потоки могли просто здути цей верхній шар, оголивши темне вулканічне «підлокіття». У будь-якому разі, ці зміни демонструють колосальну силу марсіанської атмосфери.
Таємниці Utopia Planitia
Основним об’єктом дослідження став регіон навколо Utopia Planitia — гігантської ударної рівнини, яка є одним із найстаріших басейнів на планеті. Вважається, що у далекому минулому ця низовина могла бути дном величезного океану або мережі озер.
На знімках Mars Express чітко видно великий кратер у цій зоні, оточений світлим кільцем — так званим «покривом викидів». Це матеріал, який був виштовхнутий із надр під час зіткнення з метеоритом. Хоча поверхня басейну здається сухою та кам’янистою, дані ESA підтверджують: під цим вулканічним попелом і піском досі зберігаються величезні поклади водяного льоду.
На підтвердження цієї гіпотези вказують зазубрені западини (scalloped depressions), які можна помітити у нижній частині зображень. Ці незвичайні хвилясті ямки є типовою ознакою перигляціального ландшафту. Вони виникають у результаті регулярних циклів замерзання та відтавання (або сублімації) льоду під поверхнею. Таким чином, темний попіл не лише змінює колір планети, а й допомагає науковцям краще зрозуміти, як розподіляється вода у марсіанському ґрунті.
Місія триває
Космічний апарат Mars Express перебуває на орбіті Марса з 2003 року. За понад двадцять років роботи він створив найдокладнішу карту планети з безпрецедентною роздільною здатністю. Кожен такий знімок — це не просто красивий пейзаж, а важливий шматочок пазла в історії геологічної та кліматичної еволюції нашого сусіда. Спостерігаючи за тим, як попіл та пил ведуть свою вічну боротьбу на рівнинах Utopia Planitia, людство отримує шанс дізнатися, яким Марс був колись і яким він стане у майбутньому, коли на його поверхню ступить перша людина.
Раніше ми розповідали, як змінився «марсіанський сфінкс» з часів його першої фотографії.
За матеріалами ESA
