Вже 65 років люди літають в космос. І всі ці роки щодо цих мандрівок лунають дуже непрості й при цьому протилежні за своїм змістом запитання. Навіщо витрачати сили та гроші на цю безглузду справу? Чому люди просуваються так повільно? Насправді ці запитання взаємопов’язані й відповідь на них не така проста, як може здатися.
12 квітня
12 квітня в усьому світі відзначають Міжнародний день польоту людини в космос. Саме таку назву встановила Організація Об’єднаних Націй у 2011 році. Водночас у різних країнах цього дня можуть святкувати інші, але близькі за змістом події. Так, в Україні це День працівників ракетно-космічної галузі. У Росії ж його називають Днем авіації та космонавтики, хоча в такому форматі його відзначають переважно в самій країні-агресорці та ще в кількох сусідніх державах.
Попри це, абсолютно всі розуміють, що йдеться про той факт, що 12 квітня 1961 року Юрій Гагарін здійснив перший в історії політ у космос. Подія ця має багато суперечливих аспектів. Тут можна згадати й значення цієї події для ідеології радянського імперіалізму, і те, що це сталося завдяки українцю Сергію Корольову, який до того став жертвою тієї ж самої радянської системи.
Політичних підтекстів до 12 квітня 1961 року можна вигадати чимало. Незмінним залишається те, що саме від цієї дати ми відраховуємо еру пілотованих польотів у космос. І факт цей значно вагоміший за окремі політичні режими, держави, чи цілі ідеології. Бо в космосі є лише кораблі й люди в них.
І насправді є питання, значно важливіші за те, яка держава має пишатися тими першими 106 хвилинами, які тривав політ «Востока». І у 65 річницю цієї події питання ці звучать актуально як ніколи.
Навіщо летіти у космос
Перше запитання, яке почали ставити ледь не раніше, ніж відбувся перший політ: а навіщо летіти в космос? Що там є такого, чого немає на Землі? Бо всі великі мандрівки, принаймні за останні кілька років, здійснювалися у пошуках чогось цілком собі матеріального, що може зацікавити багатьох людей.
Може Місяць складається із золота? Чи на Марсі ростуть якісь рослини, із соку яких можна видобути еліксир безсмертя? Наука не може відповісти на ці запитання ствердно. Певні цінності на інших планетах Сонячної системи є, але їхнє видобування і перероблення на щось корисне — не та річ, яка здатна принести швидкий прибуток.
При цьому не треба забувати, що космос — надзвичайно вороже людському організму середовище. Відсутність атмосфери потребує апарата, що забезпечує дихання астронавта й не дає волозі та іншим летким речовинам випаровуватися зі шкіри. Також відсутність атмосфери означає, що на сонці будь-який предмет сильно нагрівається, а в тіні — крижаніє.
До всього цього слід додати вбивчу радіацію — і ось ми вже маємо місце, де найменша помилка може коштувати життя. Тож чи варто ризикувати людиною, тим більше що кожен запуск — украй недешеве задоволення? Відправлення людини на орбіту може коштувати десятки мільйонів доларів, що вже казати про подорожі до інших планет.
Зрештою, політ у космос самої людини. Десятки років експлуатації супутників на орбіті показали, що для того, аби зробити навколоземний простір корисним для людей на Землі, достатньо лише кількох сотень кілограмів заліза та електроніки, яка передаватиме сигнали, спостерігатиме за поверхнею, попереджуватиме про дії ворога та визначатиме положення людини у просторі.
Та й у дослідженні інших планет 65 років, що минули, означилися успішним використанням автоматів без усілякої присутності людини. Зараз науковці можуть вивчити кожен метр поверхні Марса та Місяця так само легко, як і поверхню Землі, завдяки апаратам на їхній орбіті.
І про решту планет ми за ці десятиліття дізналися більше, ніж за кілька тисяч років до того. Знову ж, без необхідності посилати туди людину. То навіщо ж летіти в космос?
Чому ми досі не на Марсі
Друге важливе запитання щодо польотів людини в космос виникло приблизно через десятиліття після першого такого польоту, коли стало зрозуміло, що кількість людей, які там побували, зростає дуже повільно. Тож чому ж ми всі не летимо в космос?
Це видається нам вкрай дивним у добу мобільності, коли доступність будь-якої точки на поверхні земної кулі визначається в більшості випадків наявністю грошей. Ми можемо їздити на автобусі чи автомобілі, можемо подорожувати потягом. Можемо навіть літати на літаку чи гелікоптері, хоча перший винайшли трохи більше, ніж століття тому, а другий — лише за пару десятиліть до польоту Гагаріна.
То чому ж люди так мало літають у космос? Це запитання є дуже актуальним, оскільки буквально щойно на Землю повернулися члени екіпажу місії Artemis II, які облетіли навколо Місяця. Проблема лише в тому, що першими це зробили члени екіпажу Apollo 8 всього через сім років після першого польоту в космос, тобто більш ніж пів століття тому.
То чому ж люди зараз вважають дивом те, що вже було досягнуте колись? Чому просування вперед таке повільне? Як було зазначено вище, подорож у космос — це дорого, складно та небезпечно. Саме цей набір фактів і гальмує його освоєння. Теоретично, якби розвинені країни вклали всі свої вільні ресурси в освоєння космосу, люди давно б вже жили на постійній основі й на Місяці, й на Марсі. Проте в реальності навіть десята частина цієї суми залишається мрією для дослідників космосу.
Подорож у космос надзвичайно невигідна з чисто матеріального погляду. І жодні обіцянки видобутку гелію-3, дорогоцінних металів чи рідкоземельних елементів не можуть переконати уряди виділяти більше грошей на цю сферу.
Насправді стан справ не настільки поганий, як може здатися. Наприклад, зараз ми практично звикли, що за межами Землі одночасно можуть перебувати понад десять людей на космічних станціях та кораблях. А це вже немало. Ситуація, коли в космосі у будь-який момент перебуває хоча б одна людина взагалі виникла тільки у 90-ті роки ХХ століття. То що це, як не ознака прогресу?
Та й дослідження Сонячної системи автоматичними апаратами не варто розглядати лише як аргумент на користь непотрібності людини в космосі. Навпаки, зібрані ними дані дають змогу зрозуміти, що чекає астронавтів на місці, й тим самим поступово наближають пілотовані польоти.
Найбільша причина летіти в космос
Склалася парадоксальна ситуація: цивілізація дедалі більше страждає від того, що все навколо доступне, але водночас уже знайоме, і через це ми почуваємося наче в клітці, — проте майже не інвестує в досягнення найбільшого джерела нового досвіду та вражень. Ідеться саме про космос.
Бо космос дійсно величезний і геть несхожий на планету, на якій виникло людство. Навіть у Сонячній системі існують сотні небесних тіл, площа поверхні яких порівнювана з територією достатньо великих країн на Землі. А за її межами лежить незрівнянно більший світ. Тільки у Чумацькому Шляху існує понад 400 млрд зір, значна частина яких може мати власні планетні системи. Навіть якщо пересуватися між ними зі швидкістю світла, всього життя не вистачить, аби втомитися від них.
А за межами Чумацького Шляху лежать ще сотні мільярдів галактик. Люди часто кажуть, що космос лякає їх своєю неосяжністю. І водночас вони говорять, що все земне життя з його матеріальними проблемами та досягненнями видається занадто нікчемним. Що хочеться доторкнутися до чогось справді величного.
І основна причина летіти в космос — отримання нового досвіду, недоступного на Землі. А всі розмови про видобування чогось на інших планетах — лише спроба виправдати бажання його набути. Бо найбільшу вигоду від видобування всього цього отримають саме ті, хто житиме в космосі. А на життя звичайної маленької людини вплив, на превеликий жаль, буде мінімальним.
Технології
Ще одна річ, про яку варто згадати у зв’язку з освоєнням космосу, — технології. У низці галузей космічні польоти стали драйвером стрімкого розвитку. Частина технологій, які від початку розроблялися для астронавтів на орбіті, зараз міцно увійшли в наше життя.
Проте саме технології є одним із найбільших гальм в освоєнні космосу. Адже висока вартість його дослідження, про яку йшлося раніше, значною мірою зумовлена витратами на розробку технологій, попит на які ще не є очевидним. Випробування нових двигунів може тривати десятиліттями, і весь цей час їх необхідно фінансувати.
Освоєння космосу потребує нових двигунів, необхідних насамперед для кардинального здешевлення виводу кілограма вантажу на орбіту. Проте їх ніяк не вдається збудувати. І це гальмує решту розробок.
Освоєння космосу — це одразу кілька взаємопов’язаних проблем. Вони настільки складні, що в інших галузях точно призвели б до визнання певної діяльності безперспективною. Проте польоти людини в космос тривають ось уже 65 років і ті, хто їх готує, не збираються зупинятися. Адже вони знають: немає досягнення більшого, ніж опинитися там, де ніхто, крім тебе, ще не бував.
