Японські науковці виявили, що на межі XII–XIII століть наша зоря пережила період великої активності, під час якого сталося кілька так званих сонячних протонних подій. А допомогли їм у цьому дослідження річних кілець дерев та щоденник середньовічного поета.
Сонячні протонні події
У традиційній японській поезії значне місце посідає природа і взаємозв’язки у ній. На початку 13 століття японський поет Фудзівара-но Тейка зробив у власному щоденнику низку записів про неймовірно красиві червоні вогні, які він спостерігав у небі. Це може здатися неймовірним, але зараз ці рядки, а також дослідження дерев, допомогли відтворити справді небезпечне космічне явище.
Стаття від дослідників з Університету Осаки, нещодавно опублікована у Proceedings of the Japan Academy Series B, частиною якої є вся ця історія насправді присвячена так званим сонячним протонним подіям. Вони є частиною загальної картини спалахової активності нашого світила, однак до поверхні планети породжені ними частинки практично не долітають, взаємодіючи з атмосферою.
Інша справа — у космосі. Між польотами Apollo 16 та Apollo 17 відбулося одразу кілька подібних подій, і якби якась із них сталася безпосередньо в той час, коли астронавти були за межами поясів Ван Аллена, невідомо, чи повернулися б вони на Землю живими.
Проблема ще й у тому, що сонячні протонні події супроводжують спалахи не кожного разу. Їх то багато, то немає зовсім, і закономірність їхньої появи досі залишається досить незрозумілою. Треба більше історичних даних про поведінку нашого Сонця в минулому.
Минуле Сонця
Але тут науковці стикаються з дуже старою проблемою. Про те, як поводилося магнітне поле Сонця в минулому, ми практично нічого не знаємо, крім того, що принаймні часом його поведінка була екстремально іншою, ніж зараз. У вчених є давня підозра, що ми зараз живемо в період його зниженої активності, й тільки цим пояснюються наші успіхи в освоєнні космосу.
Проте зібрати статистику просто неможливо, бо про жодні цикли сонячної активності ще три століття тому ніхто й не підозрював. На щастя, саме протонні події залишають слід, який можна виявити й через тисячі років.
Йдеться про радіоактивний вуглець-14, який утворюється в атмосфері під час взаємодії з протонами. Він потрапляє до рослин і зберігається в річних кільцях дерев, що дає змогу точно визначити час тієї чи іншої протонної події.
Щоденник Фудзівари-но Тейка
Єдина проблема із цим методом — він трудомісткий. Треба мати хоча б натяки, в який часовий проміжок шукати сліди протонної події. Ось тут і з’являється щоденник Фудзівари-но Тейка. Зрозуміло, що у ньому він говорив про полярне сяйво. Науковці вже знають, що на початку XIII століття ці явища спостерігали в Китаї та Японії достатньо часто.
Проблема лише в тому, що самі по собі протонні події полярних сяйв не викликають. За це відповідають інші частинки. Проте все одно яскраві вогні в небі — свідчення підвищеної сонячної активності.
Тож учені почали досліджувати річні кільця дерев цього періоду й справді знайшли те, що шукали. Між зимою 1200 та весною 1201 року відбулася потужна протонна подія. Результати дослідження дозволили припустити, що тоді сонячний цикл тривав не 11 років, як сьогодні, а лише 8. Це свідчить про підвищену активність нашого світила.
За матеріалами phys.org
