Космічний ветеран, що роками оберігав та вивчав радіаційні пояси Землі, повертається додому. В ніч з 11 на 12 березня масивний науковий зонд Van Allen Probe A увійде в щільні шари атмосфери. Подія, на яку вчені розраховували лише у наступному десятилітті, відбудеться вже незабаром. Винуватцем термінової зміни планів стало Сонце.
Хроніка падіння
За офіційними даними NASA та Космічних сил США, зонд Van Allen A вагою понад 600 кг має увійти в атмосферу Землі у середу, орієнтовно о 01:45 за київським часом. Хоча фахівці зазначають, що через складність атмосферних процесів існує «вікно невизначеності» тривалістю 24 години, втім, траєкторія апарата вже незворотна.
Більша частина зонда повинна згоріти у верхніх шарах атмосфери. Проте NASA не виключає, що окремі елементи конструкції, виготовлені з тугоплавких матеріалів, можуть витримати пекельну температуру та досягти поверхні Землі.
Найбільшою несподіванкою для наукової спільноти став час події. Згідно з першочерговими розрахунками, зонди Van Allen мали залишатися на орбіті аж до 2034 року. Але що пішло не так?
Відповідь криється у сонячній активності. Наше світило працює за 11-річними циклами, й поточний цикл виявився набагато інтенсивнішим, ніж прогнозувалося. NASA підтвердила, що у 2024 році Сонце досягло свого сонячного максимуму. Величезні викиди енергії та частинок призвели до того, що верхні шари атмосфери Землі «надулися» та розширилися.
Це створило набагато сильніший опір для супутників на низьких орбітах. Атмосферне тертя діяло на Van Allen A як гальмо, буквально штовхаючи його вниз на 8 років раніше запланованого терміну. Його близнюк — зонд Van Allen B — за прогнозами, розділить схожу долю до 2030 року.
Місія, що змінила наше уявлення про простір
Запущений у 2012 році, Van Allen Probe A став справжнім проривом. Його метою дослідження були радіаційні пояси Землі — дві велетенські зони у формі тороїдів, де магнітне поле планети утримує високоенергетичні частинки. Ці пояси — наш невидимий щит, що захищає Землю від нищівного сонячного вітру та космічної радіації.
За роки своєї роботи зонди Van Allen зробили кілька фундаментальних відкриттів:
- Третій пояс. Науковці вперше зафіксували тимчасову появу третього радіаційного шару під час піка сонячної активності, що раніше вважалося неможливим.
- Динаміка щита. Вивчили, як пояси стискаються та розширюються під тиском сонячних бур, що критично важливо для захисту електроніки сучасних супутників.
Місія офіційно завершилася 2019 року, коли в апаратів закінчилося паливо. Відтоді вони перебували у вільному дрейфі, чекаючи на свою фінальну зустріч з атмосферою.
Математика ризику травм
Головне питання, яке хвилює пересічних мешканців: чи не впаде цей космічний уламок комусь на голову? NASA оцінює ймовірність травмування людини як 1 до 4200.
На перший погляд, це звучить тривожно, особливо якщо порівняти з поверненням китайської станції «Тяньгун-1» у 2018 році, де ризик становив лише 1 до 1 трлн. Проте експерти заспокоюють.
«Ми мали ситуації, коли ймовірність була 1:1000, і все завершувалось безнапасно. Один випадок на 4,2 тисячі— це не привід оголошувати тривогу для людства», — зазначає доктор Даррен Макнайт із компанії LeoLabs.
Для порівняння, космічне сміття потрапляє на Землю набагато частіше, ніж ми звикли думати. За словами Макнайта, приблизно один об’єкт (корпус ракети або невеликий супутник) досягає поверхні щотижня. Більшість із них падають в океани або пустелі, не спричиняючи розголосу.
Хто побачить падіння?
Поки Van Allen Probe A готується до свого останнього спалаху, астрономи та аматори у Північній Америці та над Атлантикою налаштовують камери. Ймовірність того, що уламки завдадуть шкоди, залишається мізерною, проте наукова цінність цієї місії — від її запуску до передчасного фіналу — залишиться у підручниках астрономії назавжди.
Раніше ми повідомляли про те, як у далекої екзопланети вперше був виявлений радіаційний пояс.
