У ніч з 1 на 2 лютого на Сонці відбувся спалах класу X8.11, що призвів до перебоїв у радіозв’язку в східній частині Австралії та Новій Зеландії. Настільки потужного спалаху ми не бачили з жовтня 2024 року, коли Сонце досягло максимуму своєї активності.
Аномально активна група плям AR 4366
Сонячні спалахи являють собою короткочасні потужні епізоди вивільнення енергії, пов’язані з перез’єднанням магнітних силових ліній у сонячній атмосфері. Вони виникають у відносно компактних зонах зі складною магнітною конфігурацією, зазвичай там, де поруч розташовані сонячні плями протилежної полярності. Саме тому спалахи майже завжди пов’язані з активними регіонами Сонця.
Формування групи плям AR 4366 розвивалося дивовижно стрімко — буквально за три дні. Складна мінлива магнітна конфігурація та велика площа майже завжди є передвісниками сильних спалахів. І справді, з 31 січня активний регіон AR 4366 почав видавати один за одним спалахи класу М — середньої потужності.
1 лютого о 14:33 (12:33 UTC) нарешті стався перший потужний спалах — класу X1.04. Утім, він не супроводжувався корональним викидом маси, а отже, і геомагнітної бурі від цього спалаху не очікується. Однак AR 4366 на цьому не зупинився.

Справжній феєрверк вночі та вранці
Низка спалахів середньої потужності, які спостерігалися впродовж 1 лютого, кульмінувала вночі, о 01:57 (23:57 UTC) — відбувся спалах класу X8.11. Настільки потужних ми не бачили з жовтня 2024 року. Попри те, що загальний рівень сонячної активності має зараз зменшуватися, спалах цієї ночі виявився третім за потужністю у поточному, 25-му, циклі.

Швидкий сплеск випромінювання від цього спалаху супроводжувався викидом довжелезного еруптивного протуберанця. Однак на знімках коронографів, таких як CCOR-1 на супутнику GOES-19 та LACSO-C2 космічної сонячної обсерваторії SOHO, помітно хіба що дуже слабкий корональний викид маси, спрямований на північний схід.
Утім, сам профіль спалаху виявився вельми цікавим. За коротким сплеском в основному максимумі слідувало ще три підсилення рівня випромінювання — до класів X1.54, X2.84 та M9.51.

Тим часом група AR 4366 продовжує зростати: наразі вона налічує вже понад 20 плям, а її магнітна конфігурація класифікується як β-γ-δ (бета-гамма-дельта), тобто різні полярності переплетені, їх неможливо чітко відокремити лінією, а плями протилежної полярності можуть мати спільну півтінь. Така конфігурація часто породжує потужні спалахи.
І справді, після спалаху класу X8.11 зафіксовано ще щонайменше 5–6 помірних спалахів класу M. Схоже, один із них супроводжувався корональним викидом, але він теж не спрямований в наш бік. А вже сьогодні вранці, 2 лютого, о 10:13 (08:13 UTC) в тій же групі плям відбувся ще один потужний спалах — класу X1.65.

Наслідки для Землі
Рентгенівське випромінювання, вивільнене Сонцем під час спалахів, повністю поглинається земною атмосферою. Саме тому рівень енергії спалахів, який визначають у рентгенівському діапазоні, вимірюють приладами на борту космічних апаратів.
Навіть найпотужніші спалахи самі по собі не впливають на організм людини. Однак процес поглинання високоенергетичного випромінювання збільшує іонізацію верхніх шарів атмосфери, зокрема шару D іоносфери, що призводить до радіовідключення (radio-blackout) переважно на коротких довжинах хвиль.

Враховуючи, що щільних корональних викидів маси ми ще не побачили, а те що є рухається у північно-східному напрямку від Сонця, навряд чи варто очікувати істотної геомагнітної бурі. Проте AR 4366 залишається вкрай активним, і вже за три дні опиниться в геоефективній позиції. Якщо в цей час відбудеться потужний викид, то ми матимемо шанс спостерігати полярне сяйво.
Джерело: ТГ-канал «Всесвіт у кишені», що адмініструється ГО популяризаторів астрономії «Шлях до Всесвіту».