Сузір’я Стрільця не має дуже примітних зір, які можна було б використати як орієнтири для пошуку інших світил на небі. Проте саме в ньому розташована точка зимового сонцестояння. Крім того, тут міститься найважливіший об’єкт нашої Галактики.
Стрілець, що виявився чайником
Астрологи стверджують, що 22 грудня Сонце залишить сузір’я Стрільця й опиниться в Козерогу. Як завжди, астрономи не згодні з цим, адже насправді 18 числа цього місяця Сонце тільки увійде до нього. Можна констатувати, що принаймні у цьому випадку буде кілька днів, коли твердження тих, хто намагається передбачити людську долю за зорями, збігатимуться з тим, що дійсно можна буде побачити на небі.
Взагалі невідповідність уявлень астрономів та астрологів про те, в якому сузір’ї має перебувати Сонце в певний момент часу, має низку причин, найголовнішою з яких є прецесія земної осі, яку останні забувають враховувати. Докладно про це та про інші аспекти проблеми можна почитати у цій статті.
У випадку зі Стрільцем ця суперечка особливо актуальна, бо саме у цьому сузір’ї розташована зараз точка зимового сонцестояння (для Північної півкулі, для Південної воно літнє»). Проте астрологи продовжують переконувати, що вона розташована у Козерогу.
Для того, аби переконатися в тому, що вони неправі, достатньо ввечері 21 грудня одразу після того, як Сонце сяде і розпочнеться найдовша ніч року, вийти кудись, де є відкритий західний обрій і переконатися, що Козеріг все ще висить над ним, а Стрілець вже пішов відпочивати разом із нашим світилом.
Та й взагалі зима — найгірший час для спостережень сузір’я Стрільця. Значно кращий варіант — пошукати його на небі влітку. Для цього варто почати з Альфи Скорпіона, Антареса. В цей час ця яскрава зоря висить над південним обрієм. Від неї варто пройтися ланцюжком зір, що являють собою тіло небесного членистоногого, і знайти його хвіст. Поруч із ним буде Стрілець.
Але тут вас може спіткати чималий подив. Річ у тім, що зазвичай на зоряних картах Стрільця зображують як кентавра, що тримає в руках лук. Але в реальності, якщо ви дійдете до кінця хвоста Скорпіона, то поруч із ним ви знайдете щось подібне до чайника.
Принаймні, саме ручка, носик і кришка у цій групі зір вгадуються достатньо легко. Власне, цей астеризм і називається Чайник. У Стрільці є ще інший, під назвою Теребелум, але решта світил у сузір’ї значно тьмяніші, і щоб побачити у ній ту саму фігуру з луком, треба мати неабияку фантазію.
Міфи про Стрільця
Сузір’я Стрільця відоме ще з античних часів. Точніше, вже навіть стародавні елліни отримали його у спадок від вавилонян. І вже останні бачили у цій групі зір фігуру з людським торсом та чотирма ногами. Вона була пов’язана з Нергалом — вкрай дивним богом, про якого до наших часів дійшло не так вже й багато переказів.
Він переважно постає як жорстоке божество, що справді любить цілитися зі свого лука, насилаючи біди й страждання. Саме Нергал у вавилонян відповідав за війни та асоціювався з нестерпною літньою спекою.
У міфології стародавніх греків існувало ціле плем’я напівлюдей-напівконей — кентаврів. Вони вважали, що на небі бачать одного з них на ім’я Кротос. Легенд про нього збереглося не так уже й багато, проте ті, що дійшли до нас, розповідають, що Кротос жив разом із музами й був винахідником аплодисментів.
Ще одна грецька легенда пов’язує Стрільця з іншим міфічним кентавром — Хіроном. Але він, винахідник астрономії й учитель Геракла, значно частіше асоціюється із Центавром.
Найяскравіші зорі
Теоретично найяскравішою зорею кожного сузір’я має бути його Альфа. На практиці цей принцип достатньо часто порушується, і у випадку Стрільця його Альфа навіть не входить у десяток найяскравіших світил.
Усі три найпомітніші зорі сузір’я Стрільця — його Епсилон, Сигма та Дзета — входять до складу Чайника. Першу з них називають Каус Австраліс, тобто «південна частина лука». Її видима зоряна величина складає 1,79. Насправді це подвійна система, віддалена від нас на 145 св. років.
Головний компонент системи — гаряча блакитна зоря, маса якої у 3,8 раза більша, ніж у Сонця. Вона настільки швидко обертається, що здається стиснутою: полярний радіус у 6 разів більший, ніж у нашого світила, а екваторіальний — у 8,8. Навколо головної зорі на відстані 106 а.о. від неї обертається другий елемент системи. Він являє собою жовтий карлик, маса якого складає 95 %, а радіус — 98 % сонячного.
Другою за яскравістю зорею у Стрільці є його Сигма, або ж Нункі. Ця назва дійшла до нас ще від вавилонян, тож є однією з найдавніших, які зараз використовуються щодо певного світила. Саме воно розташоване на відстані у 228 світлових років від нас і є одним із найближчих до Сонця кандидатів у наднові.
Насправді це не одна зоря, а пара блакитних світил, температура поверхні яких сягає близько 18 тис. К. Маса однієї з них у 6,5 раза, а другої — у 6,3 раза перевищує масу Сонця. Вони обертаються одна навколо одної на відстані лише близько 0,6 а.о., здійснюючи повний оберт за 50 земних днів. Очікується, що приблизно через 20 млн років обидві зорі почнуть перетворюватися на червоні гіганти, і з меншої на більшу розпочнеться перетікання маси, що прискорить її еволюцію. Зрештою більша зоря вибухне як наднова.
Що ж до третьої за яскравістю зорі, Дзети Стрільця, або Асцелли, то вона являє собою кратну зоряну систему. В її центрі розташовані дві білі зорі масами у 1,8 та 1,9 разів більше за сонячну. Вони обертаються на відстані лише 0,3 а.о. одна від одної. Навколо них на відстані у 13 а.о. і з періодом у 21 земний рік обертається ще одна біла зоря масою у 2,03 сонячної.
Найближчі зорі
Щодо найближчих до нас зір у Сузір’ї Стрільця, то їх не так уже й багато. Насамперед це червоний карлик Росс 154 на відстані 9,69 св. року від нас. 17 % маси Сонця, 20 % його радіусу. Планет на сьогодні не виявлено, зате це світило належить до змінних типу UV Кита, тобто на його поверхні регулярно відбуваються потужні вибухи.
Друга за близькістю зоря у Стрільці — Глізе 783. Це подвійна система, що віддалена від нас на 19,9 св. року, хоча очікується, що через 40 тис. років вона наблизиться до нас на відстань лише 6,7 св. року.
Це дуже стара система, що складається з помаранчевого та червоного карликів, відстань між якими становить 43 а.о. тобто приблизно така ж, як від Сонця до Плутона. Перший із них має масу у 82 % сонячної, а другий — у 20 %. Вік цієї пари становить 10 млрд років.
Третьою за віддаленістю від нас є зоря HD 172051. Відстань до якої складає 42 св. роки. Це майже повний двійник нашого Сонця не тільки за масою та радіусом, а й за віком. Але жодної планети у неї не виявлено.
Центр Галактики
Проте найцікавішим об’єктом сузір’я Стрільця є зовсім не зоря. Саме в цьому напрямку розташований центр Чумацького Шляху. Якщо бути точним, то він розташований правіше від Чайника, там, де сходяться разом межі Стрільця, Скорпіона та Змієносця. У цьому місці Галактика особливо яскрава, але його перекреслюють кілька темних хмар. Це називається Великою Зоряною Хмарою Стрільця, й інколи її порівнюють із парою, що виривається з його носика.
У цих хмарах і ховається центр нашої Галактики. Саме тому його спочатку виявили як радіоджерело Стрілець А. Потім розділили на Стрілець А Схід, який виявився залишком наднової, та Стрілець А Захід, який є складним комплексом із зір та газопилових туманностей. А в самому його центрі розташоване те, навколо чого обертається вся наша зоряна система — надмасивна чорна діра Стрілець А*. Навколо неї відбувається багато всього цікавого, і почитати про це можна у цій статті.
Інші цікаві галактичні об’єкти
Сузір’я Стрільця надзвичайно багате на різноманітні скупчення. Крім Великої Зоряної Хмари, у Стрільці є також Мала, відома як М24. Це достатньо складний об’єкт, більша частина світла від якого пояснюється тим, що він являє собою «вікно» у темних газопилових хмарах, які приховують від нас центр Галактики. Якби не вони, то увесь регіон Стрільця-Скорпіона світився б як половина повного Місяця. А так ми бачимо лише цей невеличкий шматочок, який дає нам змогу спостерігати, наскільки насправді багато зір у центрі Чумацького шляху.
Однак не тільки цим «вікном» пояснюється світимість М24. До його складу також входить розсіяне скупчення NGC 6603 і пара планетарних туманностей.
А зовсім поруч із М24 розташовані ще кілька об’єктів. На захід від нього — зоряне скупчення М23, відстань до якого складає 2150 св. років. На схід — розсіяне скупчення М25, яке містить гігантську зорю U Стрільця, що є змінною — цефеїдою.
На північ від Малої Зоряної Хмари Стрільця розташоване ще одне розсіяне зоряне скупчення — М18, а поруч із ним — дві туманності: М17, або ж Омега, та М16, або Орел. Остання з них відома тим, що саме тут міститься регіон зореутворення, частиною якого є зафіксовані на знімку телескопа Hubble Стовпи Творіння.
На південь від М24 розташована ще одна трійка об’єктів з каталогу Мессьє: розсіяне зоряне скупчення М21 та пара туманностей — М20 («Потрійна») та М8(«Лагуна»). Обидві вони є регіонами інтенсивного зореутворення.
Також у Стрільці є доступна навіть великим любительським інструментам планетарна туманність NGC 6445 та пара яскравих кулястих скупчень — М22 та М28.
Позагалактичні об’єкти
Також у Стрільці можна побачити кілька цікавих об’єктів, які розташовані за межами нашої зоряної системи. Насамперед це Карликова еліптична галактика у Стрільці. Вона є найближчою до Чумацького Шляху і Землі галактикою.
Цей супутник Чумацького Шляху віддалений від нас на 70 тис. св. років, а від чорної діри Стрілець А* — на 50 тис. Це співмірно з радіусом Галактики, але насправді ця система, маса якої у 400 млн разів більша за сонячну, розташована над площиною Галактики й при цьому на протилежному від Сонячної системи її боці.
Галактика у Стрільці обертається навколо Чумацького Шляху, при цьому припливні сили останнього руйнують її, перетворюючи на стрічку з газу та зір. Цей процес розпочався приблизно 900 млн років тому і в майбутньому закінчиться повним руйнуванням цієї невеликої зоряної системи.
При цьому Карликову еліптичну галактику у Стрільці не треба плутати з Карликовою неправильною галактикою у Стрільці. Це теж невеликий об’єкт Місцевої групи, але вона віддалена від Чумацького Шляху і не є його супутником.
Ще однією цікавою системою, яка розташована у Стрільці, але при цьому за межами Чумацького Шляху, є NGC 6822, або ж Галактика Барнарда. Вона перебуває на відстані 1,63 млн світлових років від нас і справді нагадує хмару неправильної форми. Свого часу вона зіграла важливу роль у визначенні масштабів Всесвіту. У 1925 році Едвін Габбл дослідив цефеїди, які входять до її складу, і довів, що вона перебуває далеко за межами Чумацького Шляху. А значить, і увесь Всесвіт ним не обмежується.
